Dmytrenko, Mykola (2024). INFORMATION PSYCHOLOGICAL OPERATIONS AND PROBLEMS OF UKRAINIAN INFORMATION POLICY. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 02 (42)

 

 

ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОПЕРАЦІЇ ТА ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИИ

 

УДК 327.019 (477)(092)

 

Дмитренко, Микола, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Всеукраїнська асоціація політичних наук, заступник голови правління, ORCID: 0000-0001-5262-1210, e-mail: mdmytren@gmail.com

 

АНОТАЦІЯ

На сучасний етап політичних процесів в Україні вирішальній вплив справляє війна з боку Російської Федерації. Характер та особливості ведення російсько-української війни свідчать, що її метою є зміна самоідентифікації населення і перетворення південно-східного регіону нашої держави на “сіру зону”, яка залишить РФ важелі свого впливу через постійну загрозу поширення нестабільності на всю Україну. Це війна не настільки за території, як за світогляд, думки і душі людей.

І одним із інструментів руйнації українського суспільства стало застосування інформаційно-психологічних операцій (далі – ІПСО). РФ не обмежується проведенням інформаційних атак на українське населення. Через мережу російського мовлення за кордоном – потужну систему інформаційного впливу – вона проводить інформаційні операції для формування негативного іміджу нашої держави. Проте успіх всякої ІПСО залежить від відносин, які формуються між державою і громадянами, форм політичної взаємодії, що наявні у політичних процесах та наскільки вони будуть ефективними для подолання назрілих соціальних проблем. А критерієм ефективності влади є рівень довіри й підтримки її дій народом або хоч би основною його частиною чи основними соціальними групами. Коли немає такої довіри, – успіх ІПСО буде забезпечений.

Звичайно, це завдання не з легких, оскільки різні верстви населення, різні політичні сили мають різні та навіть протилежні інтереси, зіткнення яких може призвести в певних умовах до соціального вибуху. І щоб цього не відбулося, влада зобов’язана навчитися регулювати відносин між соціальними групами та суспільством, а також між суспільством і органами влади. Доки влада не зможе завоювати довіру народу, вона буде джерелом напруженості в суспільстві, а суспільство не матиме імунітету від зовнішніх інформаційних впливів.

Ключові слова: інформаційна політика, інформаційна безпека, інформаційний вплив, інформаційно-психологічний вплив, інформаційно-психологічна операція, інформаційне протиборство.

 

 

INFORMATION PSYCHOLOGICAL OPERATIONS AND PROBLEMS OF UKRAINIAN INFORMATION POLICY

 

Dmytrenko, Mykola, Dr. hab. of Political Sciences, Professor, Academician, Ukrainian Political Science Association, Vise-president, Honoured Worker of Science and Technology of Ukraine,

ORCID: 0000-0001-5262-1210, e-mail: mdmytren@gmail.com

 

SUMMARY

At the present stage of the political processes of Ukraine, the war on the part of the Russian Federation is making a decisive influence. One of the most important tools for the destruction of Ukrainian society was the use of information and psychological operations (hereinafter – IPO) with a view to changing the identity of the population. The success of the IPO depends on the relations that are formed between the state and the citizens, the forms of political interaction used and how effective they will be in overcoming the urgent social problems. A criterion for the effectiveness of power is the level of trust and support of its actions by the people, or at least the main part of it or the main social groups. When there is no such trust, the success of the IPO will be ensured. It is clear that such confidence in political power structures in Ukraine still does not exist, since the authorities are not at all elemental in fulfilling their promises. More precisely, there is no mutual trust, and there is a lack of acceptance between the people and political elites. And this is one of the key issues of Ukrainian political reality.

In addition, political power in Ukraine at all levels underestimates and may not understand the need to create an optimally favorable social environment for its functioning in the current conditions. Of course, this task is not easy, since different segments of the population, different political forces have different and even opposing interests, whose collision may lead in certain conditions to a social explosion. And to prevent this, the authorities must learn how to regulate relations between social groups and society, as well as between society and government. Unless the authorities can gain the trust of the people, it will be a source of tension in society, and society will not have immunity from external information influences.

Key words: information political, information security, information influence, informational psychological influence, information-psychological operation, information confrontation.

 

 

Постановка проблеми в загальному вигляді. Росія намагалась раніше  і прагне нині нав’язати та поширити свої ідеї, ідеологію та менталітет як на українській, так і на світовій арені. В України нині йде війна за політичну свідомість українців, яка живиться конфліктами ідентичностей, а також культурних цінностей української та російської націй. З огляду на це особливої актуальності набувають проблеми осмислення інформаційної безпеки, аналізу й оцінки інформаційного протиборства та практичного впровадження ефективних інформаційно-політичних заходів для доведення до світової спільноти правди про агресивну сутність політики РФ, розвінчання міфів “Руського мира”, а також захисту населення від інформаційно-психологічних впливів та маніпуляцій.

 

Аналіз досліджень і публікацій. Інтерес до проблеми сучасних інформаційних війни, методів, форм та засобів їх ведення проявляє багато українських вчених і дослідників, Цими проблемами переймаються, зокрема : В. Андрущенко, О. Бабкіна, К. Ващенко, В. Горбатенко, О. Литвиненко, О. Власюк, Г. Почепцов, В. Бебик, Л. Смола та багато інших. З іноземних дослідників можна виділити, таких вчених, як: Е. Аронсон, К. Боулдінг, Д. Белл, О. Тоффлер, Х. Веріан, А. Зобнин, К. Малапарте, Ю. Хабермас, І. Масуда, М. Кастельс тощо, які досліджували концепції інформаційної війни, інформаційне суспільство в соціальному вимірі та політичні процеси інформаційного суспільства.

 

Мета статті –– аналіз підходів до проведення інформаційно-психологічних впливів у частині інформаційно-психологічних операцій для вироблення пропозицій щодо підвищення ефективності їхнього проведення в умовах війни.

 

Виклад основного матеріалу. Після здобуття Україною незалежності українське суспільство активно піддавалося інформаційним атакам РФ, які згодом переросли у збройний конфлікт, а потім у повномасштабну війну, що супроводжується потужною складовою інформаційно-психологічного забезпечення. Передумови війни були закладені ще задовго до того, як українська влада та суспільство усвідомили пов’язані із цим загрози. Наприклад, упродовж 2000-х р. Росія активно вербувала співробітників українських силових відомств, які відіграли важливу роль у сприянні анексії Криму та дестабілізації ситуації на Донбасі. Зрозуміло, що цілеспрямований російський інформаційний вплив розхитував українське суспільство. Проте в Україні до початку російської агресії не було ефективного опору такому інформаційному засиллю, ігнорувалися й проблеми захисту населення від інформаційно-психологічних деструкцій. Крім того, за роки незалежності так і не сформувалися та не були задіяні превентивні заходи щодо убезпечення інформаційного простору від негативних російських впливів, особливо в таких уразливих регіонах, як Крим, Луганськ, Донецьк.

 Щоб протистояти активному та успішному використанню Росією інформаційно-психологічних операцій (ІПСО), спрямованих на інспірування мовних, міжконфесійних, міжетнічних, соціальних конфліктів, маніпулювання політичною свідомістю тощо, кінцевою метою яких є зміна національної самосвідомості населення, держава повинна виробити відповідні механізми для формування політичного імунітету агресивних від інформаційно-психологічних атак, будь-то РФ чи якась інша країна.

 ІПСО – це спеціальна інформаційна операція впливу в інформаційній війні, яка включає в себе політичні, військові, економічні, дипломатичні, інформаційні заходи впливу, спрямовані на конкретну особу, групи людей або суспільство в цілому з метою формування громадської думки в потрібному руслі шляхом впровадження в їхню свідомість певних соціальних установок і стереотипів поведінки та передбачає використання складної сукупності узгоджених, скоординованих і взаємопов’язаних форм, методів і прийомів психологічного впливу [автор].

 Щодо місця спеціальних інформаційних операцій у загальному контексті інформаційних воєн Л.С.Джонсон [1] стверджував, що суттю будь-якої інформаційної війни є реалізація інформаційного впливу.  

 У польовому статуті ЗС США FM 33-1 наведено таке визначення спеціальних інформаційних операцій (СІО): “У широкому розумінні – це сплановане використання засобів, форм i методів поширення інформації для певного впливу на настанови та поведінку людини. У вузькому розумінні вони використовуються збройними силами для деморалізації та дезорієнтації супротивника”. Основна мета спеціальних психологічних операцій полягає в забезпеченні змін поведінки союзників і супротивників США у сприятливому для країни напрямі” [2].

Інформаційна війна передує бойовим діям і завжди починається задовго до їх початку. І триває ще певний час після їх завершення. Вона ведеться зазвичай проти цивільного населення, яке не може надати адекватної відповіді. У цьому сенсі консолідація масової свідомості особливо важлива, адже утвердження української державності, зрештою, визначається її сприйняттям не лише як суспільно-політичної, а й індивідуально-групової цінності, життєвої цінності людського загалу.

Звичайно, розв’язання вказаної проблеми з її універсалізмом і різноманітністю чинників потребує комплексного підходу. Це, передусім, передбачає переосмислення соціально-політичних, економічних, психологічних та духовних процесів у суспільстві. Серед напрямів розвитку державності, які можуть сприяти соціальній стабілізації, слід насамперед виокремити формування громадянського, правового, демократичного суспільства з його соціальними інститутами, нормами та цінностями.

 Основними проблемами, в цій площині, є неузгоджене та неефективне законодавство в галузі інформаційної політики. Тому увага має бути зосереджена на формуванні та розвитку єдиного інформаційно-культурного простору держави, вдосконаленні та розвитку системи інформаційного законодавства і механізмів його реалізації; забезпеченні сприятливого соціально-політичного клімату, стійкого до впливів на суспільну свідомість.

 Уроки війни показують, що питання ІПВ набули особливої актуальності, оскільки на сьогодні реальну владу має той, хто формує інформаційні потоки та керує ними. Як говорив свого часу видатний український вчений В. І. Вернадський, “події, які відбуваються в глухому куточку будь-якого континенту чи океану, відображаються та мають наслідки – великі і малі – в ряді інших місць, всюди на поверхні землі”. Його пророчі слова, які стосувалися розв’язання Другої світової війни: “… ми стоїмо перед готовими до взаємного знищення численними державними організаціями”, [3] –– нині набувають особливого змісту.

 За час війни РФ проти України у дослідженнях учених і фахівців, пов’язаних з проблематикою інформаційної війни та інформаційної безпеки, все більший інтерес викликає наукова сфера інформаційно-психологічної безпеки. Ця війна – війна нового типу, об’єктом якої є свідомість людей. Вона базується на можливості управління і маніпулювання суспільною свідомістю, підкорення волі людини. І це найчастіше відбувається не усвідомлено для тих, хто піддається інформаційно-психологічній дії.

 Щоб протистояти маніпулятивним впливам, слід зрозуміти природу і технології влади інформації над людьми, “безконтрольність якої може призвести не тільки до масового знищення окремих народів, й до загибелі сучасної цивілізації в цілому. А для відсічі інформаційної агресії необхідне, передусім, розуміння сутності подій, що відбуваються” [4].

 Саме новий поділ зон впливу на геополітичній карті світу приніс із собою нову хвилю інформаційно-психологічних операцій та став особливо важливим як для захисту інформаційної сфери України, так і здійснення позитивного впливу на аудиторію зарубіжних країн для просування інтересів України за межами держави.

 Отже, стратегічна лінія інформаційно-психологічних впливів – поляризація суспільства, яка стосовно України реалізується РФ, зокрема, через програму захисту співвітчизників (російськомовного населення) за кордоном від “посягань ворожої етнонаціональної влади”. Постає питання, чому політика РФ із захисту співвітчизників за кордоном знайшла підтримку на Донбасі, а інші регіони вчинили спротив. Певні пояснення пов’язані із питомою вагою осіб, які визнають себе етнічними росіянами, в складі населення різних регіонів України.

 Порівнюючи активність протистоянь у регіонах з показниками в таблиці, бачимо, що напруження цих протистоянь була пропорційною до чисельності російського етносу. Там, де ця чисельність росіян перевищує третину населення (понад 30%), вуличні акції переросли в збройне протистояння. У Харкові, Одесі та Запорізькій області, де частка громадян України російської національності становить понад 20%, відбулися окремі сутички із застосування зброї, у Дніпропетровську (17%) – лише мирні мітинги, а на жителів Миколаєва (14%) інформаційно-психологічні операції РФ практично не вплинули. Тому російські експертні групи не відкидали можливості ініціювання створення у східних та південних регіонах нашої держави, де проживало близько 70% всіх етнічних росіян України, проросійських громадсько-політичних об’єднань, які могли б ефективно протистояти “антиросійському курсу” керівництва України [5].

 Усі ці обставини визначили логіку проекту ”Новоросія”, який мав виправдати підконтрольність Російській Федерації півдня та сходу України. Цей ідейний концепт репрезентував В. Путін ще 17 квітня 2014 р., в якому основною була теза про те, що території Харківської, Луганської, Донецької, Херсонської, Миколаївської та Одеської областей у часи Російської імперії не входили до складу України, а їх “передав нашій державі радянський уряд”.

 У цьому полягала ідея Путіна щодо відновлення “історичної справедливості” – утворення сучасної держави Новоросія. На початку впровадження цього проекту було проведено СІО з акціями інформаційно-психологічного впливу (ІПВ): мітинги, демонстрації, прийняття резолюцій з приєднання до РФ, псевдо референдуми на підтвердження незалежності тощо. Ці акції досягли своєї мети лише на Донбасі, решта ж російськомовних регіонів не піддалася на провокації. Тому був привід перейти до воєнної фази конфлікту хоча б на Донбасі, залучивши до участі в бойових діях українських громадян.

 Водночас важливу роль під час прийняття рішення, ймовірно, відігравали й суто внутрішні фактори. Нинішній російській політичній “еліті” небезпечно мати на своїх кордонах економічно успішні демократії європейського зразка. Адже потенційно приклад успішної України, Грузії чи Молдови спонукав би громадян РФ замислитися над тим, а чи так усе добре в самій Росії. Політичний хаос у ближньому та, за можливості, і в далекому зарубіжжі, війни, економічний занепад і постійні майдани, – це ті “страшилки”, які дають змогу тримати росіян у покорі. Саме за рахунок масованої щоденної пропаганди в російському суспільстві домінує образ України як “недодержави” і Заходу – як ворога Росії.

 Анексія Криму та її безкровність, підвищення пенсій і зарплат населенню півострова в бюджетній сфері, агресивна пропаганда обумовили масові очікування безболісного переходу Донбасу під протекторат РФ (шляхом чи-то безпосереднього входження до складу федерації, чи то створення “незалежнихї” республік на зразок Абхазії та Південної Осетії). Саме такого розвитку подій очікувала частина жителів Донбасу, яка повірила в пропаганду. Вони мріяли про те, що після певного поштовху з боку “сепаратистів” пройдуть референдуми щодо незалежності ДНР-ЛНР та/або щодо входження ДНР-ЛНР до складу Російської Федерації, після чого буде прийнято доленосне рішення Державної Думи. Навряд чи населення вдалося б до озброєних дій без активної підтримки ззовні, але воно і не надто демонструвало свою підтримку центральний владі, зокрема, її зусиллям щодо стабілізації обстановки.

 Не дочекавшись омріяного, РФ розпочала повномасштабну війну проти України і загрожує її незалежності. При цьому Росія застосовує широкий арсенал політичних, воєнних, економічних, інформаційних, культурних та інших засобів, притаманних війнам нового типу [6].

Ця війна поєднує військові, інформаційні, терористичні та інші агресивні дії, скоординовані з єдиного центру, і включає 3 стадії:

‑ розхитування ситуації, і через кризу інспірування внутрішньодержавного конфлікту в країні-жертві;

‑ деградація, розорення і розпад країни з перетворенням її в так звану “недієздатну” державу;

‑ зміна політичної влади на цілком підконтрольну агресору [7].

 Отже, Українська держава зіткнулася з використанням проти неї роками вибудованої в Росії пропагандистської системи. Дії супротивника спрямовані на ініціювання розбрату в українському суспільстві та знищення української політичної нації, прославляння сепаратизму, штучне посилення реальних і вигаданих внутрішніх суперечностей, створення атмосфери громадянської недовіри до дій і намірів влади, провокування актів громадянської непокори, формування у громадян України та міжнародної спільноти викривленого бачення подій в Українській державі, спроби перекручення української історії та маніпулювання історичними фактами [6].

 Свого часу РФ створила систему інформаційно-психологічного забезпечення як складову системи своєї національної безпеки, що дає їй змогу організувати скоординовану діяльність міністерств (відомств), підприємств, організацій, військових частин, органів державного і військового управління, суспільних об’єднань, політичних партій і громадян щодо забезпечення безпеки інформаційно-психологічного середовища свого суспільства.

Керівництво системою покладено на заступника голови адміністрації РФ Сергія Кирієнка, давнього приятеля президента.

 Нині перед ним стоять  4 головних завдання:

– дискредитація військово-політичного керівництва України,

– розкол еліт,

– зневіра в лавах ЗСУ,

– дезорієнтація населення України [8]

 А взагалі об’єктами систему інформаційно-психологічного забезпечення є:

– інформаційно-психологічне середовище суспільства, яке є частиною інформаційного середовища світової спільноти і пов’язане з використанням інформації, інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури;

– інформаційні ресурси (духовні, культурні, історичні, національні цінності, традиції тощо);

– система формування суспільної свідомості (світогляд, політичні погляди, духовні цінності);

– система формування громадської думки;

– система ухвалення політичних рішень;

– психіка і поведінка людини [9].

 Подібні системи здійснення спеціальних інформаційних операцій (інформаційно-психологічного забезпечення) існують не тільки в РФ і США, але у багатьох інших країнах, зокрема в Індії, Великобританії, Німеччині, Ізраїлі та інших розвинутих країнах.

 Наразі стратегічними цілями Росії у війні з Україною є блокування європейського та євроатлантичного курсу Києва, повернення до сфери впливу Росії і, врешті-решт, дезінтеграція української державності. Стосовно ЄС Кремль намагається розхитати єдність Європейського співтовариства, дискредитувати його базові цінності, посилити вплив і контроль РФ над процесами в Європі, встановити новий устрій і порядок у Європі за російським сценарієм.

 Слід зазначити, що характерними особливостями війни є:

– застосування різних форм і методів бойових дій, особливо нетрадиційних;

– поєднання воєнних дій, які відповідають правилам воєнної науки, з партизанськими і терористичними діями;

– широке використання кримінальних (іррегулярних) формувань;

– вибірковість об’єктів ураження;

– зростання ролі дистанційних боїв, під час яких застосовують високоточні засоби радіокерування;

– завдавання точних ударів по основних об’єктах;

– поєднання потужного вогнепального ураження, політично-дипломатичного, інформаційно-психологічного та економічного впливу [10].

 Ключовими особливостями з погляду ІПСО є потужні інформаційні ресурси Росії, що значною мірою впливають на свідомість громадян європейських держав, особливо на оцінку ними подій в Україні та навколо неї. Некоректний інформаційний супровід впливає не лише на суспільну думку, й на позицію політичних сил, які приймають важливі державні рішення, зокрема ті, які прямо чи опосередковано стосуються України.

 Інформаційно-психологічні операції та інформаційно-психологічні впливи (ІПВ) щодо України також проводяться за подібними сценаріями та спрямовані як на формування позитивного ставлення до країни-агресора взагалі, так і на конкретних осіб, здатних лобіювати її інтереси: створення відповідного “кола друзів” за кордоном, здатних приймати рішення на користь суб’єкта впливу. Таким чином, незважаючи на дещо різні трактування поняття ІПВ, усі дослідники вказують на ведення прихованої цілеспрямованої інформаційної агресії з метою управління цільовими аудиторіями.

 Тому головні загрози та виклики, пов’язані з ІПВ щодо України, безпосередньо стосуються сфери її національної безпеки, зокрема інформаційної складової, що потребує модернізації існуючої системи протидії зовнішнім впливам. Важливість нових підходів до вжиття заходів щодо впливу та протидії деструктивним зовнішнім інформаційним впливам і забезпечення національної безпеки розуміє і керівництво держави.

 Так, у Доктрині інформаційної безпеки України, прийнятій 25 лютого 2017 року в цьому контексті зазначається про “перенесення ваги у воєнних конфліктах на зміщення акцентів комплексного використання воєнних і невоєнних інструментів (економічних, політичних, інформаційно-психологічних тощо), що принципово змінює характер збройної боротьби”. Увага акцентується на тому, що ці асиметричні та комплексні інструменти ведення воєнних конфліктів потребують нового “визначення інноваційних підходів до формування системи захисту та розвитку інформаційного простору в умовах глобалізації та вільного обігу інформації” [11].

 Наразі зростання загроз національній безпеці, збільшення кількості та інтенсивності заходів, спрямованих на посилення інформаційних атак висувають принципово нові вимоги до організації системної роботи суб’єктів національної безпеки у сфері інформаційної безпеки щодо протидії інформаційно-психологічним впливам, націленим на зниження довіри між населенням і владою або дискредитації керівництва країни. Прикладом цього може слугувати, так званий розкол між Президентом Володимиром Зеленським і Головнокомандувачем Валерієм Залужним, що місяцями розкручувався у Кремлі [8].

 Причинами зниження довіри до держави з боку інших учасників міжнародних відносин є:

– недостатньо чітка побудова національної стратегії забезпечення інформаційно-психологічної безпеки;

– застарілі підходи до реалізації державної інформаційної політики та недостатня оцінка можливостей нових медіа в інтересах національної безпеки;

– відсутність у державному секторі фахівців, здатних працювати в новій візуальній системі, ефективно й оперативно протидіяти зовнішнім інформаційним атакам у мережі.

 Однією з причин цього може бути те, що в нашій державі на інституційному рівні забезпеченням окремих напрямів інформаційної безпеки опікувалася й опікується донині низка органів державної влади, зокрема Міністерство культури та інформаційної політики, Українське національне інформаційне агентство Укрінформ, Центр протидії дезінформації РНБО України, Національна рада України та Державний комітет з питань телебачення й радіомовлення, Національна комісія державного регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, МЗС України, МВС України, СБ України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації, МО України, СЗР України тощо. Проте всі вони виявилися неготовими з об’єктивних і суб’єктивних причин до протидії сучасним викликам і загрозам.

 Був, правда, Указ Президента України, Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України» – Указ Президента України № 449/2014, для виконання якого практично нічого конкретно не було зроблено [12].

 Проблема в тому, що жоден із державних органів, які беруть участь у забезпеченні інформаційної безпеки України, не відповідає за незадовільний стан протидії інформаційній агресії через відсутність суб’єкта юридичної координації зусиль забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері. Кожен виконує виключно свою функцію, не знаючи, що роблять інші відомства в цій сфері.

 У Стратегії національної безпеки України”, затвердженій Указом Президента України від 26 травня 2015 p., пріоритетами забезпечення інформаційної безпеки було визначено, зокрема: протидію інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства; створення і розвиток інститутів, що відповідають за інформаційно-психологічну безпеку, з урахуванням практики держав–членів НАТО тощо, а також розробку і реалізацію скоординованої інформаційної політики органів державної влади, [13] чого не зроблено донині.

 Хоча треба зауважити, що перед початком повномасштабного вторгнення 28 грудня 2021 року була затверджена Указом Президента України № 685/2021 Стратегія інформаційної безпеки, де були визначені стратегічні цілі та суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки держави.

 До стратегічних цілей віднесено: 1 – протидія дезінформації та інформаційним операціям, 2– забезпечення розвитку української культури та утвердження української громадянської ідентичності, 3– підвищення рівня медіакультури та медіаграмотності суспільства, 4– забезпечення дотримання прав особи на збирання, зберігання, використання та поширення інформації, 5– інформаційна реінтеграція громадян України, які проживають на ТОТ до загальноукраїнського інформаційного простору, 6– створення ефективної системи стратегічних комунікацій, 7– розвиток інформаційного суспільства.

 Суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки держави це:

 – РНБО України, який здійснює координацію діяльності органів виконавчої влади щодо забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері з використанням спроможностей Центру протидії дезінформації (ЦПД)? Не зрозуміло тільки яким чином ЦПД може координувати цілком таємні спеціальні інформаційні операції МОУ, СБУ, СЗРУ тощо;

– Кабінет Міністрів України забезпечує формування та реалізацію державної політики в інформаційній сфері, зокрема затверджує плани заходів з реалізації Стратегії, разом з МЗС сприяє формуванню позитивного іміджу України в інформаційних ресурсах іноземних держав. Але ж у цьому спектрі активно працюють СЗРУ, ГУР МО, СБУ і мало ймовірно, що вони будуть розкривати свої цілком таємні чи особливої важливості плани спеціальних заходів навіть перед Кабміном;

– Служба безпеки України здійснює спеціальними методами і способами протидію проведенню проти України спеціальних інформаційних операцій;

– Розвідувальні органи України мають здійснювати виявлення та протидію зовнішнім інформаційним загрозам у сфері безпеки та оборони України;

– Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення бере участь у забезпеченні захисту українського інформаційного простору від пропагандистської аудіовізуальної продукції…[14]

 Як бачимо Стратегія визначає суб’єктам забезпечення інформаційної безпеки в основному близькі завдання. Проте не визначено яким чином можна об’єднати зусилля всіх суб’єктів в проведенні скоординованої довгострокової спеціальної інформаційної операції. Це, зрозуміло, ускладнює проведення спеціальних заходів впливу упереджувальної дії і своєчасної активної протидії акціям інформаційного впливу іноземних держав з метою нейтралізації їхніх негативних наслідків для України.

 Тому, мабуть не випадково США та Польща для протидії дезінформації РФ ініціювали запуск Групи з українських комунікацій, відкривши у Варшаві 10 червня 2024 року центр протидії російській дезінформації. Офіційна назва нового підрозділу союзників по НАТО, покликаного викривати російську дезінформацію має назву буро Групи з українських комунікацій. Група, що складається з представників 12 країн у тому числі: Канади, Франції, Німеччини, Фінляндії, Італії й України розпочала роботу з 11 червня. Завданням цього спецпідрозділу є виявлення та викриття російських дезінформаційних кампаній, спрямованих на ослаблення глобальної підтримки України [15].

 Проте, навіть у разі успішної протидії всім інформаційним загрозам, нашу державу, якщо вона не знайде можливостей проводити акції інформаційного впливу в таборі супротивника (чого також не передбачено в Стратегії), і надалі сприйматимуть як постійну державу – жертву інформаційних атак. У цьому контексті постає нагальна потреба у створенні й організації єдиної державної системи інформаційного протиборства для розроблення та узгодження міжвідомчих складових (окремих акцій) в єдиному задумі скоординованої інформаційної операції держави. Для координації та узгодженості дій державних органів, відомств та інших суб’єктів системи інформаційного протиборства, чіткого визначення їхніх конкретних завдань доцільно створити, Координаційний центр інформаційної політики, підпорядкований безпосередньо помічнику президента чи заступнику голови офісу президента з відповідними повноваженнями приймати управлінські рішення з питань протиборства в інформаційній сфері і нести відповідальність за їх наслідки. Також надати КЦІП право залучати до участі в розробці загальнодержавних інформаційних операцій відповідні міністерства й відомства, а також аналітичні центри, центри стратегічних комунікацій, зв’язків з громадськістю, ЗМІ як державної, так приватної власності тощо. Адже саме відсутність дієвої координації, децентралізація управління і відомчість, що характеризувало просування національних інтересів і державної політики України за кордоном у “довоєнні” часи, призвели до поразок держави на інформаційному фронті.

 Свого часу виклики і загрози в інформаційній сфері спонукали провідні країни до розробки програм захисту інформаційної інфраструктури і підготовки до дій у відповідь. Найбільш активно тут діють США, де ведеться розробка ефективної стратегії і тактики застосування інформаційної зброї, а інформаційно-аналітичні центри працюють над виробленням сценаріїв розвитку майбутніх подій, моделюванням геополітичних процесів, моніторингом і збиранням максимально повних даних стосовно держав, які потенційно можуть загрожувати США. Слід зазначити, що у Стратегії національної безпеки США питання інформаційної безпеки (захисту особового складу і населення від інформаційно-психологічного впливу) займають друге місце після проблеми кваліфікованих кадрів, випереджаючи такі напрями, як космос, протиракетна оборона, присутність за кордоном. Військово-політичне керівництво США вже давно оцінює інформацію як стратегічний ресурс і постійно збільшує асигнування на розвиток та вдосконалення інформаційних технологій. Загалом придбання інформаційних технологій за рівнем фінансування вже давно вийшло на перше місце серед усіх програм озброєнь [16].

 Нині у США діють системи здійснення спеціальних психологічних операцій у межах як ЦРУ, так і Міністерства оборони (Об`єднане командування спеціальних операцій).

 

У країні створено чітку систему підготовки кадрів для ведення інформаційно-психологічної війни. У рамках цієї системи передбачено існування “функціональної сфери” (FA) та проведення “психологічних операцій і робіт з цивільним населенням” FA 39. Для проходження військової служби офіцерським складом (Officer Personnel Management System, OPMS). Також діють системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, заохочується навчання офіцерів у магістратурі (докторантурі) [17].

 

Висновок. Виявлення й аналіз загроз інформаційній безпеці України, вироблення і вживання заходів, необхідних для адекватної відповіді на них, повинні розглядатися як найважливіші пріоритети національної безпеки. Ефективно протистояти інформаційним загрозам у сучасних умовах може лише добре організована державна система забезпечення інформаційної безпеки, що повинна здійснюватися за повної взаємодії всіх державних органів, недержавних структур і громадян.

 Для розв’язання цієї проблеми вважається доцільним вжити таких заходів:

– повинна бути створена ефективна багаторівнева державна система забезпечення інформаційної безпеки, у якій будуть діяти єдині правові норми і механізми захисту інформаційних ресурсів, інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури й інформаційних прав громадян, здійснюватися ефективна координація діяльності органів державної влади й управління;

– варто розробити механізм узгодження діяльності органів державної і місцевої влади в галузі забезпечення інформаційної безпеки;

– бажано активізувати діяльність із формування державної політики в галузі забезпечення інформаційної безпеки регіонів, створенню необхідних для реалізації цієї політики організаційних структур і нормативно-правової бази [15].

Також Україна повинна долучатись і брати активну участь у розробці і прийнятті міжнародних рішень, спрямованих на розвиток системи міжнародної взаємодії органів державної влади, що здійснюють діяльність у сфері інформаційної безпеки, зокрема в роботі буро Групи з українських комунікацій у Варшаві.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Johnson L.S. A Major Intelligence Challenge. Toward a Functional Model of Information Warfare.  URL: http://www.odci.gov/csi/studies/97unclas/warfare.html.

2. U. S. Army Special Operations Command. URL: http://users.aol.com/armysof1/PSYOPS.html.

3. Картунов О. В. Інформаційне суспільство: аналіз політичних аспектів зарубіжних концепцій: монографія / О. В. Картунов, О. О. Маруховський; за заг. ред. О. В. Картунова; Ун-т економіки та права “КРОК”. Київ : Ун-т економіки та права “КРОК”, 2012. 343 с

4. Богданова И.  Экология информации при переходе к информационному обществу / И. Богданова. URL: http://www.nbuv.gov.ua/ellib/crimea/conf_2007/text/bogdanova_i.pdf.

5. Дмитренко М. Формування політичної культури суспільства в трансформаційний період: монографія. / М. Дмитренко. Київ : 2006. 192с.

6. Аналітична доповідь Національного інституту стратегічних досліджень до позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє та зовнішнє становище України у сфері національної безпеки”. Київ : НІСД, 2014. 148 с.

7. Парубій А. Війна Росії проти України і світу [Електронний ресурс] / А. Парубій. URL:  www.pravda.com.ua/articles.

8. Kонфлікт Зеленського і Залужного: хто за цим стоїть. URL:  https://tsn.ua/exclusive/stnsacia-pro-zelenskogo-i-zaluzhnogo-hto-i-yak-vodiv-ukrayinciv-ta-svit-za-nosa.

9. Панарин И. Н. Информационно-психологическое обеспечение безопасности России : автореф. дис. ... д-ра. полит. наук  / И. Панарин. М., 1997. 20 с.

10. Пашковский П. Постсоветское пространство в современных российских международно-политических концепциях / П. Пашковский // Международные отношения: избр. материалы X Междунар. науч. конф. «Лазаревские чтения». Севастополь , 2013. Вып. XIII (IV). С. 17– 24.

11. Указ Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017 “Про Доктрину інформаційної безпеки України”. URL:  http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=689&page=1.

12. Указ Президента України від 28 квітня 2014 року № 449/2014 “Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України”. URL:  https://www.president.gov.ua/documents/17588.htm .

13. Указ Президента України від 26 травня 2015 pоку: № 287/2015 “Про стратегію національної безпеки України”. URL: https://www,president.gov.ua/documtnts/2872015-19070

14. Указ Президента України від 28 грудня 2021 року № 685/2021 “Про стратегію інформаційної безпеки України”. URL: https://www,president.gov.ua/documtnts/6852021-41069

15. США та Польща запустили Групу з українських комунікацій –для протидії дезінформації РФ. Радіо Свобода 11 червня 2024 р.  URL: htth://www.radiosvoboda/org/a/ntws-ssha-ta-holshcha-grupa-z-ukrajinskyh-komunikacij/32987087html   

16. Дмитренко М. Спеціальні інформаційні впливи / М. Дмитренко // Зб. наук. пр. Ін-ту Служби зовнішньої розвідки України. Київ, 2014. Вип. 8. С. 156–167.

17. Дмитренко М. Спеціальні заходи впливу як механізм протистояння зовнішньополітичним впливам в інформаційних війнах /М. Дмитренко // Зб. наук. пр. Ін-ту Служби зовнішньої розвідки України. Київ, 2016. Вип. 12. С. 21–37.

18. Бондаренко В. Інформаційні впливи та інформаційні операції / В. Бондаренко, О. Литвиненко. К:  Стратегічна панорама. 1999. № 4. С. 134–139.

 

RTFERENCES:

1. Johnson L.S. A Major Intelligence Challenge. Toward a Functional Model of Information Warfare. URL: http://www.odci.gov/csi/studies/97unclas/warfare.html.

2. U. S. Army Special Operations Command. URL: http://users.aol.com/armysof1/PSYOPS.html.

3. Kartunov, О. Informacijne suspilstvo: analiz politychnyh aspektiv zarubiznyh koncepcij: монографія / О. Kartunov, О. Maruhovskyj; za zag. red. О. Каrtunova; Universytet “KROK”. Kyiv : Vy-vo Universytetu “KROK”, 2012. 343 с

4. Bogdanova, I. Ekologia inforvacii pry perehodi do informacijnogo suspilstva. URL: http://www.nbuv.gov.ua/ellib/crimea/conf_2007/text/bogdanova_i.pdf.

5. Dmytrenko, M. Formyvannia politychnoji kultury suspilstva v transformacijnyj period: monografia. / М. Dmytrenko. Kyiv : 2006. 192 с.

6. Analitychna dopovid NISD do Poslannia Prtzydenta Ukrajiny do Verhovnoji Rady Ukrajiny “Pro vnutrishne ta zovnishne stanovyshche Ukrajiny u sferi nacionalnoji bezpeky”. – Kyiv : NISD, 2014. 148 с.

7. Parubij, А. Vijna Rosii proty Ukrajiny i svitu. URL: www.pravda.com.ua/articles.

8. Konflikt Zelenskogo I Zaluznogo: hto za cym stojit: https://tsn.ua/exclusive/stnsacia-pro-zelenskogo-i-zaluzhnogo-hto-i-yak-vodiv-ukrayinciv-ta-svit-za-nosa.

9. Panarin, I. Informacionno-psihologicheskoe obespechenie bezopasnosti rosii: avtoref. dis. ... d-ra. Polit nauk : / I Panarin. М., 1997. 20 с.

10. Pashkovckij, P. Postsovetskoe prostranstvo v sovremennyh rosijskih mezdunarodno-politicheskih koncepcijah / P. Pashkovckij // izbr. materialy X Mezdunar. nauch. konf. “Lazarevskie chtenia”. Sevastopol, 2013. Vyp. XIII (IV). С. 17– 24.

11. Ukaz Prezydenta Ukrajiny vid 25 ljutogo 2017 roku № 47/2017 “Pro Doktrynu infornacijnoi bezpeky Ukrajiny”. URL: http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=689&page=1.

12. Ukaz Prezydenta Urrajiny vid 28 kvitnia 2014 roku № 449/2014 “Pro zahody shchodo formuvannia ta realizaciji polityky u sferi informacijnoi bezpeky Ukrajiny”. URL: https://www.president.gov.ua/documents/17588.html.

13. Ukaz Prezydenta Urrajiny vid 26 travnia 2015 roku № 287/2015 “Pro Strategiju  nacionalnoji bezpeky Ukrajiny”. URL: https://www,president.gov.ua/documtnts/2872015-19070  

14 Ukaz Prezydenta Urrajiny vid 28 grudnia 2021 roku № 685/2021 “Pro Strategiju  informacijnoi bezpeky Ukrajiny”.  URL: https://www,president.gov.ua/documtnts/6852021-41069.

15. SSHA I Polshcha zapustyly Grupu – dlia protygiji dezinformaciji RF. Radio Svoboda 11 chervyia 2024 r. URL: htths://www.radiosvoboda/org/a/ntws-ssha-ta-holshcha-grupa-z-ukrajinskyh-komunikacij/32987087html. 

16. Dmytrenko, М. Specialni informacijnu vplyvy / М. Dmytrenko // Zb. nauk. pr. In-tu Skyzby zovnishnoji rozvidky Ukrajiny. Kuiv, 2014. Vyp 8. С. 156–167.

17 Dmytrenko, М. Specialni zahody vplyvu jak mehanizm protystojannia zovnishnopolitychnym vplyvam v informacijnyh vijnah /М. Dmytrenko // Zb. nauk. pr. In-tu Skyzby zovnishnoi rozvidky Ukrainy. Kuiv, 2016. Vyp 12. С. 21–37.

18. Bondarenko, V. Informacijni vplyvy ta informacijni operaciji / V. Bondarenko О. Lytvynenko. Kyiv: Strftegichna panorama, 1999. № 4.С. 134–139.