Aulin, Оleksandr, Aulina, Olena (2024). YEMENIAN AND GERMAN SOCIAL MODELS IN THE CONDITIONS OF THE TRANSITION TO A MULTIPOLAR WORLD SYSTEM. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 02 (42)

 ЄМЕНСЬКА І НІМЕЦЬКА СОЦІАЛЬНІ МОДЕЛІ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО БАГАТОПОЛЯРНОГО СВІТОУСТРОЮ

УДК 323.2

Аулін, Олександр, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник, Інститут всесвітньої історії НАН України, (Україна, Київ), sozionik@gmail.com ;

Ауліна, Олена, кандидат політичних наук, старший науковий співробітник, Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (Україна, Київ), elena_aulina@ukr.net

АНОТАЦІЯ

У статті досліджуються наслідки використання двох національних соціальних моделей: німецької та єменської в умовах переходу від біполярного до багатополярного світоустрою. Показано, що матрична основа німецького різновиду європейської соціальної моделі, складається з відповідального соціального партнерства держави і громадянського суспільства. У результаті, через 30 років об’єднана Німеччина входить до кола високорозвинених країн. Її відрізняє внутрішня соціально-економічна стабільність, яка відбивається на добробуті та соціальній залученості левової частки місцевого населення, а також активній участі ФРН у багатьох міжнародних гуманітарних проектах. У свою чергу, єменську соціальну модель можна визначити як намагання племінних еліт утримати під власним контролем своїх одноплемінників і, за рахунок конвертації цього ресурсу у військово-політичний, впливати у власних вузько-корпоративних інтересах на центральну владу. Політична історія об’єднаного Ємену показала, що обрана місцевими елітами соціальна модель є неадекватною для позитивного розвитку країни в умовах соціально-політичного транзиту до багатополярного світоустрою. Ця модель консервує неефективні підходи до соціально-економічного й політичного розвитку країни та не дозволяє ефективно використовувати наявні природні й демографічні ресурси з метою подальшого суспільного розвитку. Під час підготовки статті використовувалися методи компаративного та системного аналізу.

Ключові слова: соціальні моделі, громадянське суспільство, багатополярний, світоустрій, племінні еліти, хусити.

 

YEMENIAN AND GERMAN SOCIAL MODELS IN THE CONDITIONS OF THE TRANSITION TO A MULTIPOLAR WORLD SYSTEM

Aulin, Оleksandr, PhD (Philosophical Science), Senior Research Fellow, Institute of World History of the National Academy of Sciences of Ukraine (Ukraine, Kyiv), sozionik@gmail.com ;

Aulina, Olena, PhD (Political Science), Senior Research Fellow, National Library of Ukraine (Ukraine, Kyiv), elena_aulina@ukr.net

SUMMARY

The article examines the consequences of using two national social models: German and Yemeni in the conditions of the transition from a bipolar to a multipolar world order. It is shown that the matrix basis of the German variety of the European social model consists of a responsible social partnership of the state and civil society. As a result, after 30 years, the united Germany is among the highly developed countries. It is distinguished by internal socio-economic stability, which is reflected in the well-being and social involvement of the lion's share of the local population, as well as the active participation of Germany in many international humanitarian projects. In turn, the Yemeni social model can be defined as an attempt by the tribal elites to keep their fellow tribesmen under their own control and, due to the conversion of this resource into a military-political one, to influence the central government in their own narrow corporate interests. The political history of the united Yemen has shown that the social model chosen by the local elites is inadequate for the positive development of the country in the conditions of socio-political transit to a multipolar world system. This model conserves ineffective approaches to the socio-economic and political development of the country and does not allow effective use of available natural and demographic resources for the purpose of further social development. During the preparation of the article, methods of comparative and systematic analysis were used.

Key words: social models, civil society, multipolar, world system, tribal elites, houthis.

 

Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. перед багатьма суспільствами виникла проблема адекватної відповіді на виклики макрорівня в умовах соціально-політичного транзиту від біполярного до багатополярного світоустрою. Найбільш критична ситуація з цього приводу склалася в колишніх країнах так званого соціалістичного табору. В нових умовах їх суспільства повинні були зробити стратегічний вибір: або продовжити слідування тієї моделі соціалізму, що склалася до 1980-х років, або зробити кардинальний поворот у бік колишнього супротивника – світу капіталізму. Саме такий розворот у 1990 р. зробили дві країни: Німецька Демократична Республіка (НДР) і Народна Демократична Республіка Ємен (НДРЄ), які об’єдналися відповідно з Федеративною Республікою Німеччина (ФРН) і Єменською Арабською Республікою (ЄАР). Сьогодні ФРН і Єменська Республіка щодо результатів соціального розвитку займають майже протилежні позиції. Для Німеччини, в Основному законі якої записано: «Людська гідність є недоторканною. Поважати та захищати її – обов’язок усіх органів державної влади. Тому німецький народ відданий непорушним і невідчужуваним правам людини як основі кожної людської спільноти, миру та справедливості у світі» [1] характерна соціально-економічна стабільність, ефективна демократія, в межах якої функціонує розвинене громадянське суспільство (це дозволяє Берліну, наприклад, брати активну участь у багатьох гуманітарних ініціативах за кордоном). У свою чергу в ст. 1 Конституції ЄАР йдеться: «Єменська Республіка є арабською, ісламською та незалежною суверенною державою, цілісність якої є непорушною, і жодна частина якої не може бути відділена. Народ Ємену є частиною арабської та ісламської нації» [2]. Можливо, тому через 34 роки після об’єднання південної та північної частин країни левова частка єменського населення знаходиться за межею бідності. Поряд з цим сотні мільйонів доларів витрачаються на безкінечні міжусобні війни та агресію хуситів у Червоному морі, які знищують залишки економіки країни.

Проблемам соціально-політичного та фінансово-економічного розвитку обох країн приділяло увагу багато вітчизняних і закордонних вчених таких як БА Алаві М. М., В. Бебик, Д. Барфелд, М. Блок, Д. Петерсон, П. Рябов, І. Сенченко та інші. Проте досі не здійснювалося порівняння єменської і німецької соціальних моделей, що в негативний спосіб може позначиться на прогнозуванні подальшого розвитку ситуації на півдні Аравійського півострова, який має стратегічне значення для міжнародного транспортного сполучення та боротьби з міжнародним тероризмом. Тому метою нашого дослідження є компаративний аналіз єменської і німецької соціальних моделей в умовах переходу до багатополярного світоустрою.

Друге об’єднання Німеччини відбулося у жовтні 1990 р. після 45-річного розділення країни, яке стало наслідком поразки ІІІ Рейха та його союзників у Другій світовій війні (перше об’єднання мало місце після переможної для німців франко-прусської війни 1871 р.). До середини 1980-х років у НДР в цілому зберігалася політична і соціально-економічна стабільність. Колишній СРСР як і раніше направляв до Східної Німеччини значні фінансово-економічні ресурси з метою демонстрації переваг соціалістичного устрою. В ті роки НДР грала роль своєрідної виставкової вітрини, до якої була прикута підвищена увага з боку країн Заходу й, особливо, ФРН. Проте загальна криза соціалістичної системи наприкінці 1980-х поступово зачепила й НДР. На тлі зменшення допомоги з Радянського Союзу в економіці Східної Німеччини загострилися диспропорції, зростав дефіцит державного бюджету й зовнішня заборгованість. У великих містах країни – Лейпцизі, Дрездені та Берліні стали проводитися мітинги з вимогами політичних реформ, демократії та свободи. Намагаючись утриматися при владі, частина керівництва Східної Німеччини почала шукати вихід із ситуації шляхом політичного лавірування. Уряд НДР заявив про прагнення розвивати широке співробітництво з ФРН та Західним Берліном і висловив зацікавленість в отриманні від Федеративної Республіки економічної допомоги. Водночас проголошувалась вірність НДР своїм союзницьким зобов'язанням. У результаті на виборах в парламент (Народну палату) в березні 1990 р. правляча Соціал-демократична партія Німеччини програла, а перемогу отримав Християнсько-демократичний союз. У вересні 1990 р. чотири держави-переможниці в Другій світовій війні, а також представники НДР і ФРН підписали у Москві Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини, який фактично підвів рису під підсумками Другої світової війни в Європі. У жовтні 1990 р. НДР увійшла в сферу дії Основного закону ФРН [3].

Але відбулося не возз’єднання, а фактично поглинання більш економічно розвиненою ФРН менш розвиненої НДР. Наприклад, об’єднану ФРН очолив все той же канцлер колишньої Західної Німеччини Г. Коль. Більшість у керівництві формально нової держави також належала західним німцям, основою армії залишився бундесвер, офіцерський склад якого (особливо вищий) складали переважно вихідці з заходу країни, аналогічна ситуація спостерігалася в інших важливих галузях життєдіяльності об’єднаної країни. Перехід на західні стандарти в економіці призвів до масового банкрутства східнонімецьких підприємств. Через це кількість безробітних у колишній НДР склала майже третину населення [4].

Після всезагального єднання західних і східних німців у 1990 р. фінансово-економічні труднощі, які виникли у наступних роках призвели до певного соціального розмежування населення ФРН. Навіть для позначення жителів західної частини Федеративної Республіки використовувався соціальний маркер «вессі» (від Westdeutschland, на кшталт українського «західняки»), який сигналізував про належність до більш благополучної в соціально-економічному плані частини німецького суспільства, і «оссі» (від Ostdeutschland, близького до назви «східняк» в Україні). Політичні результати не змусили на себе чекати. Невдоволення «оссі» своїм соціально-економічним станом знайшло відображення в результатах федеральних виборів у вересні 2017 року, на яких ультраправа партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD) набрала 12,6 % і отримала 94 місця у Бундестазі (із 709). Виборча кампанія AfD будувалася на критиці економічної нерівності, культурного поділу та міграційної політики канцлерки Ангели Меркель. Соціально-економічний розрив, який досі існує між «вессі» та «оссі», підживлює у східних регіонах ностальгію за НДР, а ультраправі й ультраліві пропонують антиліберальний антикапіталістичний проект, який до вподоби багатьом східним німцям. Однак у цьому випадку слід брати до уваги, що AfD отримує значну фінансову підтримку від РФ [5].

Задля вирішення таких проблем уряд ФРН з самого початку ще в 1991 р. зробив ставку на втілення у суспільне життя нового державного об’єднання базових принципів «Європейської соціальної моделі». Задля цього була запроваджена низка інтеграційних проектів, в яких було чітко закріплено їх соціальний вимір. Яскравим прикладом цього є так званий «податок на солідарність», який складав з початку 7,5% збору з доходів фізичних осіб, а з 1998 р. був зменшений до 5,5%. Мета податку - вирівняти очевидні економічні наслідки возз'єднання. Завдяки реалізації таких програм, сьогодні, за даними соціологічних досліджень, не зважаючи на окремі проблеми, що існують в соціальному розвитку об’єднаної Німеччини 90% населення (дуже) задоволені якістю життя в країні (у Східній Німеччині 83%, у Західній Німеччині 91%); 80% східних та західних німців вважають мирну революцію щасливою вдачею в історії Німеччини; 61% східних німців заявляють, що після об’єднання їхній матеріальний стан покращився; 37% німців «дуже або достатньо» задоволені демократією, 45% відповідають «частково», 17% «дуже або в достатній мірі незадоволені». Сучасна ФРН постійно спонсорує гуманітарні місії в багатьох країнах світу, зокрема в Україні під час російської навали. До того ж Берлін активно допомагає офіційному Києву фінансами та різними видами озброєнь. В Німеччині знайшли притулок понад 900 000 українців [6].

У цьому контексті слід додати, що хоча поступово в державах Євросоюзу виникло велике інституціональне різноманіття національних соціальних моделей, феномен «Європейської соціальної моделі» досі передбачає спільність дій держави і громадянського суспільства, спрямованих на те, щоб для всіх громадян забезпечувалося задоволення їх основних матеріальних потреб, участь у житті суспільства та посилення соціальної згуртованості. Тобто у випадку з об’єднанням НДР і ФРН насамперед йшлося про відповідальне соціальне партнерство держави і громадянського суспільства як матричну структуру обраної соціальної моделі [7, с. 10,11].

Аналіз сучасної єменської моделі не можливий без екскурсу вглиб єменської історії. Відомо, що ще в доісламську добу на території сучасного Ємену існували розвинені державні об’єднання, які контролювали маршрути постачання до Середземномор’я багатьох товарів з Китаю, що поряд з розвиненим зрошувальним землеробством дозволяло єменцям досить успішно змагатися за домінування як мінімум на Аравійському півострові. З іншого боку вдале стратегічне розташування притягувало багатьох завойовників. Так, у VІ ст. Ємен опинявся під владою Ефіопії (коли його населення майже повністю підверглося християнізації). А після захоплення Другою Перською імперією Сасанідів Ємен розпався на вісім царств. Слід зазначити, що реальна влада сасанідського намісника не виходила далеко за межі столиці - Сани, Адена та ще кількох великих міст, що стане такою же історико-політичною традицією, як і роздробленість країни. У VIII ст. Ємен захопили хариджити, з якими боролися аббасидскі халіфи. З середини ІХ ст. Ємен опинився під владою зейдитських (шиїтських) імамів. За часів халіфа аль-Азіза (975-996 рр.) Фатіміди поширили свій суверенітет на Ємен, проте вже з 1037 р. влада переходить до ісмаїлітської династії Сулайхідів. Легендарний переможець хрестоносців султан Салах ад-дин підпорядкував своїй владі Ємен у 1174 р. Його нащадки правили в країні до 1228 року. На початку ХVI ст. Ємен опинився під суверенітетом єгипетських мамлюків, потім турків-османів. Проте, на початку ХХ ст. османська влада лише формально контролювала територію Аравійського півострова. Наприклад, імам секти зейдитів Яхья Хамід ад-Дін, що правив на півночі Ємену, користувався широкою автономією цілком легально, на основі угоди 1911 р. з Високою Портою. Імам був зацікавлений у допомозі османів, оскільки на південних кордонах ворогував з англійцями, які ще в 1839 р. захопили  південь Ємену з портом Аден [8].

 

Саме з тих пір головна лінія розколу проходить між колишніми володіннями Великої Британії – південною частиною країни зі стратегічним портом Аден, та північною з містом Сана, що знаходилася під османською окупацією до поразки Високої Порти у І світовій війні. У 1918 році імам Ях’я об’єднав північний Ємен під своєю владою, започаткувавши нову династію і керовану імамами державу - Єменське Мутаваккілітське Королівство. У 1933-1934 pp. Ях’я воював із засновником Саудівської Аравії ібн-Саудом через спірну ділянку Неджран і претензій Ємену на колишні території султанату Асіра. З початком ІІ світової війни імам Яхья потрапив у скрутне становище, лавіруючи між Англією та Італією. Війна сильно підірвала економіку Ємену, перервавши завезення товарів та продовольства з Італії та Германії. Політична опозиція режиму Ях'ї, що виникла на цьому тлі, була видавлена в Аден, де оформилася в рух «вільних єменців», який став виразником інтересів насамперед городян сунітів-шафіїтів[1], повністю відсторонених від управління. Але імам Ях'я не йшов на поступки ні опозиції, ні державам Заходу, особливо Англії та США, які в 1944-1945 рр. неодноразово намагалися залучити країну до своїх планів і налагодити з нею економічну співпрацю. До кінця війни північний Ємен так і залишався заповідником соціального архаїзму та середньовічної замкненості. У лютому 1948 р. король Ях'я був убитий, проте на престол зійшов його син Ахмад. Це вбивство здійснили зейдити з клану Ахмар, представники якого в 1962 р. також брали активну участь  у поваленні королівської влади. Слід враховувати, що сучасні хусити – є родичами клану імама Ях'ї, тому вони, зокрема, боролися з вихідцем з клану Ахмар – Алі Абдаллою Салехом, який після об’єднання Північного та Південного Ємену 22 роки був президентом Єменської Республіки.

В 1990 р. рішення лідерів НДРЄ об’єднатися з ЄАР, також як і у випадку з НДР і ФРН багато в чому було викликано припиненням фінансово-економічної допомоги з боку колишнього СРСР. ЄАР також як свого часу Західна Німеччина йшла капіталістичним шляхом і мала втричі більше населення. Так само як і в «німецькому» випадку об’єднану країну очолив лідер «капіталістичної» ЄАР Алі Абдалла Салех. Це стало свого роду трендом і досить швидко вихідці з півночі захватили ключові посади в керівництві об’єднаної країни, в армії та інших силових структурах (проте армія не була об’єднана, що стало однією з причин громадянської війни 1994 р.). Як і в колишній НДР у Південному Ємену після об’єднання та зміни політичного курсу значно посилилися соціально-економічні проблеми, пов’язані зі структурою економіки НДРЄ, яка будувалася за радянськими зразками з упором на великі підприємства, а також дешевизну радянських й місцевих природних ресурсів у ті роки. Проте на відміну від ситуації в західній Німеччині Північний Ємен перед об’єднанням не мав вільних фінансово-економічних ресурсів, щоб вливати їх в народне господарство колишньої НДРЄ. Водночас, на відміну від сусідніх Саудівської Аравії, ОАЕ або Катару, об’єднана Єменська Республіка не мала значних запасів нафти або газу. Ба більше, вихідці з півночі, відомі корупційними підходами верхівки своїх кланів, почали захоплювати командні позиції у найприбутковіших бізнесах на півдні країни. Через це після уніфікації Ємен був обтяжений хронічною корупцією та економічними труднощами [9].  

Не останню роль у зростанні соціально-політичної напруги в Ємені грала й релігійна приналежність населення. Якщо більшість південних єменців належали до конфесії шиїтів-зейдитів, то левова частка населення півдня були сунітами-шафіїтами. Звичайно, треба звернути увагу на концептуальну близькість віровчень зейдитів і сунітів. Проте слід брати до уваги й періодичні заклики зейдитських шейхів протистояти сунітської експансії, особливо з сусідніх Саудівської Аравії, де ваххабітська інтерпретація ісламу є державною релігією, і Катару, що традиційно підтримував в Ємені міжнародний радикальний рух «Братів-мусульман». Останні з 1980-х років почали змагатися на півночі країни з шиїтськими шейхами за вплив на місцеве населення (особливо молодь). Ситуація ускладнювалася тим, що в розповсюдженні політичного ісламу в Ємені значну допомогу «братам» надавало потужне релігійно-політичне об’єднання «Іслах», яке очолював шейх Абдалла аль-Ахмар із клану президента країни Салеха. Все це призвело до пробудження минулої ворожнечі кланів Ахмар і прихильників колишнього короля Ях'ї. З останніх виокремився рух «Аш-Шабаб аль-Мумінін» («Правовірна молодь»), його духовним лідером став Хусейн Бадр ад-Дін [11]. З початку уряд Салеха підтримував «Аш-Шабаб аль-Мумінін» як противагу своєму союзникові «Іслаху». Після розколу «Аш-Шабаб аль-Мумінін» на поміркованих членів і радикалізованих прихильників Хусейна Бадр ад-Діна, останніх почали називати «хуситами». Поступово хусити увійшли в конфронтацію з правлячим режимом через свою жорстку критику президента Салеха за його співробітництво зі США та Ізраїлем.

У 2012 р. на протистояння Салеха з хуситами наклалися події  «Арабської весни», а також порушення домовленостей з лідерами клану Ахмар про порядок наслідування влади в Ємені. Через це також почалося збройне протистояння між прихильниками Салеха та Садика аль-Ахмара, яке закінчилося відстороненням першого від влади. Після захоплення столиці Ємену – Сани в 2014 р. хуситами, та втечі до Саудівської Аравії наступного президента, вихідця з півдня країни – Абд Раббо Мансура Хаді, й початку в 2015 р. коаліційної інтервенції на чолі з саудитами, хусити в 2017 р. вбили Салеха [11].

Після переходу влади в північному і центральному Ємені до хуситів, офіційні особи Ісламської Республіки Іран дали зрозуміти, що відтепер Ємен перебуває у сфері впливу Тегерану та розглядається як новий член «осі опору». До останньої можна також віднести режим Асада в Сирії, «Хезболлу» в Лівані, палестинський «Хамас», воєнізовані формування шиїтів Іраку. Іранці натякали на те, що військово-політичний рух єменських хуситів «Ансарулла» є не чимось іншим, як копією – організації «Хезболли» ліванських шиїтів - фактично «держави в державі». З цим важко не погодитися, якщо врахувати сучасну катастрофічну соціально-економічну ситуацію на півночі Ємену, а також постійні атаки хуситів з використанням іранських ракет проти суден, що слідують Баб-ель-Мандебською протокою з вантажами для головного ворога Тегерану – Ізраїлю. Водночас слід брати до уваги й те, що в 2015-2017 роках в країні почали діяти два центри прийняття рішень. Перший - Аден, де базувалася міжнародно визнана влада країни, і який мав статус тимчасової столиці Ємену. Та інший – контрольована хуситами, за підтримки елементів колишнього режиму – Сана. Поряд з цим, на аденську владу впливали дії сепаратистського руху сунітів Південного Ємену – «Аль-Хірак аль-Сальмі аль-Джунуби», які борються за незалежність, а також місцевої Аль-Каїди та ідеологічно близьких до неї ісламістських рухів на кшталт «Братів-мусульман» [12].

Виходячи з цього, Т. Барфілд характеризує соціальний устрій Ємену як егалітарно-лініджевий тип племінної культурної. Коли за межами досить невеликих родинних груп, лідери племінних конфедерацій грають скоріше соціальну роль арбітрів, ніж суверенних правителів [13]. Продовжуючи тему специфіки соціального розвитку Ємену, Ба Алави М. М. зазначає, що  відмінною рисою місцевих племен є здатність діяти згідно зі своїми інтересами, а не відповідно до державної ідеології. Тому плем'я здатне швидко змінити своє ставлення до вирішення того чи іншого питання відповідно до стратегії державної системи, але лише у випадку, якщо це сприятиме досягненню найбільшого успіху в інтересах своїх власних прихильників [14]. Причину такої відмінності М. Блок бачить у тому, що тільки на Близькому Сході племінні народи були постійно присутні на політичній сцені. В інших областях осілої цивілізації племінні групи перебували в занепаді, будучи відтісненими в периферійні, такі що не мають великої важливості райони. У Західній Європі могутні племена германців, кельтів і готів, що захопили Середземномор’є, слідом за падінням Римської імперії в V ст., незабаром втратили свою політичну організацію та ідентичність. До 1000 р. вся Європа, навіть та її частина, яка не входила до колишньої Римської імперії, стала свідком зникнення племінної організації [15]. Відомий сходознавець

І. П. Сенченко пише: «Як і раніше, фундаментом життя єменці вважають приналежність до того чи іншого племені. У розумінні більшості єменців будь-який з них - людина вільна, від народження і до смерті, від усіх і вся, але не від свого племені. Людина поза племенем, поза його захистом і заступництвом – це халі, тобто ізгой, людина, позбавлена свого коріння і даїр (місць традиційного проживання), яка залишається наодинці з усіма негараздами і перипетіями життя» [16]. Через це місцеві еліти складали владні структури переважно потестарного[2] типу. Вищий статус традиційно мали племена та ісламська аристократія в особі великих кастових груп сейїдів (потомків пророка). З дуалізмом еліт пов'язаний і правовий дуалізм, коли племена підкорялися давньому звичайному праву – урфу, а міські громади – ісламському праву, шаріату. За звичаєм вотчини племен перебували під власним суверенітетом, а керівництво в племенах здійснювали обрані на радах старійшин вожді (шейхи, мукаддами). Північноєменські племена (біля 70% населення) традиційно заявляли про лояльність імаму, в обранні якого самі й брали участь. У Південному Ємені племена (близько 35% населення) заявляли про лояльність правителям дрібних вотчин (султанам, емірам, шерифам та ін.), зберігаючи свої вільності та привілеї [17].

Отже, враховуючи вищезазначене, можна зробити висновок про те, що на характер розвитку країни, особливо під час проходження точки біфуркації,  впливають не стільки економічна й політична складові, скільки обрана соціальна модель. Матричну структуру німецької соціальної моделі складають  відповідальне соціальне партнерство держави і громадянського суспільства. Сучасну єменську соціальну модель можна визначити як намагання племінних еліт утримати під власним контролем своїх одноплемінників і, за рахунок конвертації цього ресурсу у військово-політичний, впливати у власних вузько-корпоративних інтересах на центральну владу (аж до її захоплення). Політична історія об’єднаного Ємену показала, що обрана місцевими елітами соціальна модель є неадекватною для позитивного розвитку країни в умовах соціально-політичного транзиту від біполярного до багатополярного світоустрою. Ця модель консервує неефективні підходи до соціально-економічного й політичного розвитку країни та не дозволяє ефективно використовувати транспортні й обмежені нафтогазові ресурси. Через це підвладна хуситам частина Ємену фактично опинилася під зовнішнім управлінням Ірану, який постачає зброю й підштовхує їх до нападів на торгівельні судна в Червоному морі. Водночас на півдні посилюються позиції сепаратистського руху «Аль-Хірак аль-Сальмі аль-Джунуби», а також місцевих осередків Аль-Каїди та «Братів-мусульман». Тобто, станом на сьогодні ст. 1 єменської конституції про територіальну цілісність країни та арабо-ісламську солідарність є звичайним політичним лозунгом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1.  Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland. 1949. Zuletzt geändert durch Art. 1 G v. 19.12.2022 I 2478. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.gesetze-im-internet.de/gg/BJNR000010949.html.

2.  The Constitution of the Republic of Yemen As amended on 20 February 2001. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://constitutionnet.org/sites/default/files/2001_constitution_of_the_republic_of_yemen.pdf.

3.  Ваннек, Людмила.. Німеччина 30 років разом. Але чому там досі є «східняки» й «західняки». [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  https://www.radiosvoboda.org/a/trydtsyat%CA%B9-rokiv-vozz-yednannya-nimechchyny/30864996.html .

4.  Кудашефф, Александер.. Видатний політик Гельмут Коль. DW. 2017. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.dw.com/uk некролог-видатний-політик-гельмут-коль/a-18494525.

5.   Бідочко, Л.; Казаков, М. AfD та діалектична єдність російського агітпропу: як боротися з «нацизмом» і водночас поважати його. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   https://ms.detector.media/propaganda-ta-vplivi/post/33129/2023-10-05-afd-ta-dialektychna-iednist-rosiyskogo-agitpropu-yak-borotysya-z-natsyzmom-i-vodnochas-povazhaty-yogo/ . 

6.   У Німеччині зареєстрували вже понад 900 тисяч переселенців з України.  [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.ukrinform.ua/rubric-uarazom/3536839-u-nimeccini-zareestruvali-vze-ponad-900-tisac-utikaciv-vid-vijni-z-ukraini.html.

7.     Європейська соціальна модель і соціальна згуртованість: яку роль відіграє ЄС? / Фонд ім. Фрідріха Еберта, Регіональне представництво в Україні та Білорусі. Лотар Вітте. К.: Заповіт, 2006. 44 с.

8.    Ємен: що, як і чому? Борисфен Інтел. 2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://bintel.org.ua/nash_archiv/arxiv-regioni/arxiv-blizkij-sxid/arxiv-inshij-vostok/jemen-chto-kak-i-pochemu/.

9.  Land of Yemen. Britannica. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  https://www.britannica.com/place/Yemen/Land.

10.  Peterson, J.E. The al-Huthi Confl ict in Yemen // Arabian Peninsula Background Note. No APBN-006. Published on www.JEPeterson.net, August 2008. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.jepeterson.net/sitebuildercontent/sitebuilderfiles/apbn-006_yemen_al-huthi_conflict.pdf .

11.  Yemen: Defusing the Saada Time Bomb. Middle East Report N 86. 2009. 27 May. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://www.crisisgroup.org/middle-east-north-africa/gulf-and-arabian-peninsula/yemen/yemen-defusing-saada-time-bomb

12.   Короткий, В. На пороге распада. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  https://zn.ua/international/na-poroge-raspada-v-yemene-vlast-zahvatili-priverzhency-irana-_.html.

13.  Barfield Thomas, J.; Tribe and State Relations: The Inner Asian Perspective // Tribes and State Formation in the Middle East / ed. by Philip S. Khoury and Joseph Kostiner. Berkeley; Los Angeles, 1990. P. 153—182. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.academia.edu/66438219/Tribes_and_state_formation_in_the_Middle_East.

14.  Ба Алави М.М. После Йеменской революции: разделение страны или федеративное государство? / Алави М. М. Ба // Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Філософія. Соціологія. Політологія. 2014. - Т. 22, вип. 24(2). С. 137-141. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/vdufsp_2014_22_24%282%29__24.

15.   Блок, Марк. 2002. Феодальне суспільство. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://litopys.org.ua/bloch/blo.htm.

16.   Сенченко, И. Йемен. Земля ушедших в легенды именитых царств и народов Древнего мира СПб.: Алетейя, 2019. 406 с.

17.     Рябов, П.П. Арабская весна» по-йеменски. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://book.iimes.su/wp-content/uploads/main/rjabov2017_fin17.pdf.

 

REFERENCES:

1.   Grundgesetz für die Bundesrepublik Deutschland. 1949. Zuletzt geändert durch Art. 1 G v. 19.12.2022 I 2478. – Available at: https://www.gesetze-im-internet.de/gg/BJNR000010949.html.

2.    The Constitution of the Republic of Yemen As amended on 20 February 2001. – Available at:https://constitutionnet.org/sites/default/files/2001_constitution_of_the_republic_of_yemen.pdf.

3.  Vannek,  Liudmyla. Nimechchyna 30 rokiv razom. Ale chomu tam dosi ye «skhidniaky» y «zakhidniaky». – Available at: https://www.radiosvoboda.org/a/trydtsyat%CA%B9-rokiv-vozz-yednannya-nimechchyny/30864996.html .

4.    Kudasheff  Aleksander (2017). Vydatnyi polityk Helmut Kol. DW. – Available at: https://www.dw.com/uk некролог-видатний-політик-гельмут-коль/a-18494525.

5.    Bidochko, L.; Kazakov, M. AfD ta dialektychna yednist rosiiskoho ahitpropu: yak borotysia z «natsyzmom» i vodnochas povazhaty yoho. – Available at: https://ms.detector.media/propaganda-ta-vplivi/post/33129/2023-10-05-afd-ta-dialektychna-iednist-rosiyskogo-agitpropu-yak-borotysya-z-natsyzmom-i-vodnochas-povazhaty-yogo/ . 

6.     U Nimechchyni zareiestruvaly vzhe ponad 900 tysiach pereselentsiv z Ukrainy. – Available at: https://www.ukrinform.ua/rubric-uarazom/3536839-u-nimeccini-zareestruvali-vze-ponad-900-tisac-utikaciv-vid-vijni-z-ukraini.html.

7.     Yevropeiska sotsialna model i sotsialna zghurtovanist: yaku rol vidihraie YeS? / Fond im. Fridrikha Eberta, Rehionalne predstavnytstvo v Ukraini ta Bilorusi. Lotar Vitte. K.: Zapovit, 2006. 44 s.

8. Yemen: shcho, yak i chomu? Borysfen Intel. 2013. – Available at: https://bintel.org.ua/nash_archiv/arxiv-regioni/arxiv-blizkij-sxid/arxiv-inshij-vostok/jemen-chto-kak-i-pochemu/.

9. Land of Yemen. Britannica. – Available at: https://www.britannica.com/place/Yemen/Land.

10.    Peterson, J.E. (2008). The al-Huthi Confl ict in Yeme. Arabian Peninsula Background Note. No APBN-006. Published on www.JEPeterson.net, August 2008.  – Available at: http://www.jepeterson.net/sitebuildercontent/sitebuilderfiles/apbn-006_yemen_al-huthi_conflict.pdf .

11.   Yemen: Defusing the Saada Time Bomb. Middle East Report N 86. 2009. 27 May. – Available at: https://www.crisisgroup.org/middle-east-north-africa/gulf-and-arabian-peninsula/yemen/yemen-defusing-saada-time-bomb

12.   Korotkyi, V. Na porohe raspada. – Available at: https://zn.ua/international/na-poroge-raspada-v-yemene-vlast-zahvatili-priverzhency-irana-_.html.

13.   Barfield, Thomas J. (1990). Tribe and State Relations: The Inner Asian Perspective. Tribes and State Formation in the Middle East / ed. by Philip S. Khoury and Joseph Kostiner. Berkeley; Los Angeles. P. 153—182. – Available at: https://www.academia.edu/66438219/Tribes_and_state_formation_in_the_Middle_East.

14.   Ba, Alavy M.M. (2014). Posle Yemenskoi revoliutsyy: razdelenye stranы yly federatyvnoe hosudarstvo? / Alavy M. M. Ba. Visnyk Dnipropetrovskoho universytetu. Seriia : Filosofiia. Sotsiolohiia. Politolohiia. T. 22, vyp. 24(2). - S. 137-141. – Available at: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vdufsp_2014_22_24%282%29__24.

15. Blok, Mark. (2002). Feodalne suspilstvo. – Available at: http://litopys.org.ua/bloch/blo.htm.

16.   Senchenko, Y. (2019). Yemen. Zemlia ushedshykh v lehendы ymenytykh tsarstv y narodov Drevneho myra SPb.: Aleteiia. 406 s.

17. Riabov, P.P. «Arabskaia vesna» po-yemensky. – Available at: http://book.iimes.su/wp-content/uploads/main/rjabov2017_fin17.pdf.

 

---

[1] Більшість єменських шиїтів-зейдитів (майже 35% загального населення Ємену) мешкає на Півночі, тоді як сунітів-шафіїтів (біля 60%) - у нижньому та південному Ємені.

[2] Форма організації громадської влади у докласових та ранньокласових суспільствах, які не мали політичних та державних інститутів та атрибутів, а також у суспільствах з величезним переважанням силових, неправових публічно-владних інститутів.