Bebyk, Valeriy; Мjakushko, Nadiya (2024). THE NEW WORLD ORDER THROUGH THE PRISM OF RUSSIAN AGGRESSION AGAINST UKRAINE. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 02 (42)

 

НОВИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК В КОНТЕКСТІ РОSSІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

Бебик, Валерій, доктор політичних наук, професор, Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України, голосний науковий співробітник, upsavb@ukr.net Мякушко, Надія, доктор філософії, Полтавський інститут економіки і права Університету, "Україна", директор, MyakushkoNadiya@i.ua

 АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто проблеми формування та підтримки світового порядку в XX - XXI століттях. Автор розглядає формування світового порядку щодо результатів Першої та Другої світової війни, а також після розпаду СРСР (1990) та створення Нових Незалежних Держав: України, Казахстану, Білорусі та інших країн Європи та Азії.

Де-юре міжнародний порядок ХХ століття набув форми міжнародних договорів і створення міжнародних організацій: Ліги Націй (1919) і Організації Об'єднаних Націй (1945). В результаті були встановлені кордони між державами і визначена міжнародно-правова база міждержавних відносин.

Після нападу Росії на Україну (2022) міжнародна система безпеки була практично зруйнована i ООН показала свою неефективність. Росія грубо порушила Статут Організації Об'єднаних Націй, але ніхто з них його не виключив.

Зараз формуються два основних центри сили в глобальному світі: США і Китай. І від них все більше залежить створення Нового світового порядку. Україна і Польща повинні створити конфедерацію своїх країн. А для забезпечення безпеки нам потрібно створити військово-політичний союз між Великобританією і Польщею та Україною.

Ключові слова: світовий порядок, Ліга Націй, ООН, США, Китай, Польща, Україна, Великобританія.

THE NEW WORLD ORDER THROUGH THE PRISM OF RUSSIAN AGGRESSION AGAINST UKRAINE

Bebyk, Valeriy, Dr hab. (Political Sciences), Professor, Ukrainian Political Sciences Association, President, upsavb@ukr.net; Мjakushko, Nadiya, PhD (Political Sciences), Director of Poltava institute of economy and law, MyakushkoNadiya@i.ua

SUMMARY

The article deals with the problems of formation and maintening world order in the twentieth and twenty-first centuries. The author considers the issues of world order formation in connection with the results of World War I and World War II, as well as after the collapse of the USSR (1990) and the creation of New Independent States: Ukraine, Kazakhstan, Belarus and other countries of Europe and Asia. 

De jure international order in the twentieth century was formalized in the form of international treaties and the creation of international organizations: League of Nations (1919) and the United Nations Organization (1945). As a result, the borders between states were fixed and the international legal basis for interstate relations was defined. 

After Russia's attack on Ukraine (2022), the system of international security was actually destroyed. And the UN showed its ineffectiveness. Russia has grossly violated the UN Charter, but no one has excluded Russia from the UN.

Now two main centers of power in the global world are being formed: the United States and China. And the creation of the New World Order increasingly depends on them. Ukraine and Poland should create a confederation of their countries. And to ensure security it is necessary to create a military-political alliance Great Britain - Poland - Ukraine. 

Keywords: world order, League of Nations, UN, USA, PRC, Poland, Ukraine, Great Britain.

 

        24 лютого 2022 року російські літаки та ракети почали вбивати мирних жінок і дітей України. І лише тоді наші польські друзі зрозуміли, що Росія – фашистська країна. А війна Росії проти України це – геноцид і порушення головного права людини – права на життя.

В 2022 році Росія грубо порушила статут ООН. Але ніхто Росію не виключив з ООН. Нагадаємо, що після нападу СРСР на Фінляндію в 1939 році її виключили з Ліги Націй. А зараз агресор продовжує бути членом Ради безпеки ООН з правом вето.

Росія незаконно зайняла місце в ООН з мовчазної згоди країн світу. Одним із засновників ООН був СРСР, але не Росія. Тому Росія не має права займати місце постійного члена Ради безпеки ООН. Україна, до речі, була засновником ООН.

            Все це свідчить про кризу системи міжнародних відносин. Російська війна проти України фактично зламала світовий і європейський порядок.

Після розвалу СРСР Україна мала 4 у світі ядерний потенціал. Вперше в історії людства Україна добровільно віддала Росії всі свої ядерні боєголовки, стратегічні ракети і бомбардувальники.

В 1994 році Україна, Росія, Велика Британія і США підписали Будапештський меморандум про відмову України від ядерної зброї і гарантування територіальної цілісності України. Пізніше цей меморандум підписали Франція і Китай.

Результати загальновідомі: Росія напала на Україну, а Китай фактично відмовився від гарантування територіальної цілісності України і латентно допомагає Росії. США і Велика Британія – підтримують боротьбу українського народу за незалежність.

Незважаючи на стрімкий розвиток науки і техніки у ХХ столітті, як зазначає Патрік Б'юкенен, людство пережило дві світові війни [25]. Всі ці війни закінчилися розпадом великих, в тому числі глобальних, імперій.

Перша світова війна (1914 - 1917), в якій Російська, Німецька, Австро-Угорська та Османська імперії втратили досить великі частини своїх територій та колоній.

Ця війна не призвела до формування Нового світового порядку. Вона лише де-факто зафіксувала крах імперської форми державності імперій, що програли, і призвела до створення малоефективної міждержавної організації - Ліги Націй (1919), яка працювала за принципом консенсусу.

Членами-засновниками Ліги Націй стали країни-переможці Першої світової війни, а також новостворені держави: Польща, Чехословаччина та Хіджаз (пізніше Саудівська Аравія). Рада Ліги Націй складалася з чотирьох постійних членів (Великобританія, Франція, Італія, Японія) і чотирьох непостійних членів, які обиралися на рік [9].

Країни, які програли Першу світову війну, не дуже комфортно почувалися у складі Ліги націй, куди вони вступили значно пізніше засновників - на умовах відмови від претензій на спірні території. Передусім ідеться про Німеччину та Росію (СРСР).

Після перемоги на парламентських виборах у Німеччині націонал-соціалістів на чолі з А. Гітлером [2], його уряд організував референдум про вихід із Ліги націй. Цей референдум підтримала переважна більшість німецьких виборців, після чого Німеччина 1933 року вийшла з Ліги націй.

З СРСР було інакше. Після нападу на Фінляндію 1939 року Радянський Союз, як країна-агресор, яка грубо порушила статут Ліги Націй, був виключений із цієї міждержавної організації.

У результаті стало зрозуміло, що нацистська Німеччина і комуністичний Радянський Союз на цьому не зупиняться. У світі знову «запахло» світовою війною, яка розпочалася зі спільного нападу 1939 року Німеччини та СРСР на Польщу. І хоча поляки мужньо оборонялися, сили були явно нерівними...

У цей же час комуністи мріяли створити свою всесвітню тоталітарну імперію. Ідеологією і політичною технологією захоплення глобальної влади мала стати світова революція, організаційною формою шляху до світового панування - Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн) [11].

Комінтерн був створений 1919 року ватажками російської революції Володимиром Леніним, Йосипом Сталіним та ін. як прообраз світового комуністичного уряду. У складі керівних органів Комінтерну і російської компартії переважали представники єврейського етносу [16].

Структури Комінтерну на перших етапах використовувалися для відновлення Російської імперії у формі Радянського Союзу, де домінувала, звісно ж, Росія. Зокрема, 1921 року була окупована Україна, яку силою зброї повернули до складу російської, цього разу - комуністичної імперії.

Однак придушення після закінчення Першої світової війни комуністичних повстань у Європі та поразка Росії в російсько-польській війні 1919 - 1921 років, у якій полякам допомагали військові частини Української Народної Республіки (УНР), поставило хрест на планах російських комуністів про світову революцію.

Після смерті В. Леніна (1924) стало зрозуміло, що питання світової революції на цьому історичному етапі потрібно відкласти. Доктрина сталінізму проголосила про «побудову соціалізму в окремо взятій країні».

Але Комінтерн, як досить ефективний інструмент комуністичного впливу і тероризму (структура управління, преса, навчальні заклади, розвідшколи) не був розпущений. Його практично повністю перепрофілювали на ведення підривної, розвідувальної та контррозвідувальної діяльності за кордонами СРСР [16].

Однак, вірус світової революції, яким комуністи планували заразити світову феодально-капіталістичну систему і зруйнувати імперіалістичний світопорядок, натрапив на запеклий опір світового капіталізму, який акумулював свої ресурси, накопичені за 500 років світового панування [8].

Відтак, світовий капіталізм висунув проти російського комуністичного тоталітаризму такий же тоталітарний німецький соціал-націоналізм.

Стратегічна мета переважно єврейської буржуазії, яка привела до влади націонал-соціалістів Адольфа Гітлера, була зрозуміла. Третій німецький рейх мав рухатися на схід і зіткнутися в жорстокій сутичці з російським комунізмом.

Показово, що США, які після Першої світової війни прагнули стати найвпливовішою світовою державою [2; 3; 30], з одного боку, підтримували на першому етапі націонал-соціалістів Німеччини, а з другого боку, передусім економічно - підтримували комуністів Росії.

У Радянському Союзі американський бізнес, який прагнув вивести американську економіку зі стану «великої депресії» [29], побудував сотні заводів, електростанцій, мостів, залізниць та автомобільних доріг.

З одного боку, американці заробили на цьому сотні мільйонів доларів і врятували свою економіку, а з іншого боку, реалізовували чужими руками свої геополітичні та геоекономічні завдання з ослаблення країн Західної Європи, які «заважали» США стати глобальним лідером.

У результаті, на основі американських технологій і техніки, у поєднанні з дешевою рабською працею мільйонів радянських громадян, які працювали в концтаборах і тюрмах, було створено основу військово-промислового комплексу Радянського Союзу.

Комуністичні лідери СРСР, як ми вказували вище, мали такі самі амбіції глобального лідерства, як і буржуазні лідери США. І на цьому історичному етапі глобальні інтереси США та СРСР збігалися, оскільки обидві ці країни прагнули ослаблення найрозвинутіших держав «старої» Європи, які все ще зберігали свій імперський потенціал.

Насамперед ідеться про Велику Британію, Францію, Італію, Іспанію та Німеччину (на більш пізньому етапі, коли А. Гітлер зміцнив свою владу і розпочав репресії проти євреїв та духовенства).

Але мотивація і глобальні інтереси американської буржуазії та російських комуністів були різними. Хоча, якщо проаналізувати національний склад правлячої політичної еліти США і СРСР, слід зазначити, що в обох цих країнах домінували тоді і продовжують домінувати зараз (у політиці та економіці) представники єврейської національності [16].

У зв'язку з цим не викликає сумнівів, що російські та американські євреї змогли в цьому питанні домовитися і скоординувати свої спільні дії в глобальному контексті.

Про це прямо пише американський соціолог єврейського походження Іммануїл Валлерстайн (Immanuel Wallerstein), аналізуючи світовий порядок після закінчення Першої та Другої світової війни - з погляду методології світ-системного аналізу.

На його думку, досить жорстке стратегічне протистояння США і СРСР багато в чому було камуфляжним прикриттям здійснення глобального ліберального лідерства США. А комуністичний режим Радянського Союзу, насправді, підігравав США, створюючи видимість принципової ідеологічної конфронтації між лібералізмом і комунізмом. І це дозволяло більш-менш утримувати світ у певному балансі [8].

Водночас, комуністичні вожді СРСР вели свою власну геополітичну «гру». Вони змогли домовитися з нацистами Німеччини про розподіл сфер впливу в Європі та співпрацю у військово-технічній та економічній сфері.

У результаті нацистська Німеччина, якій після поразки в Першій світовій війні було заборонено мати танкові війська, авіацію і великотоннажний військово-морський флот, отримала доступ до військових полігонів і аеродромів комуністичного Радянського Союзу.

Таким чином німецькі націонал-соціалісти змогли навчати своїх танкістів і пілотів у СРСР, обійшовши міжнародні санкції, тим паче, що Німеччина ще 1933 року вийшла зі складу Ліги націй і не вважала себе пов'язаною міжнародно-правовими зобов'язаннями Німецької імперії, що програла раніше. У них у цей час уже розбудовували Третій рейх, який мав свої претензії на регіональне і навіть глобальне лідерство.

Таким чином, ми можемо собі зазначити, що світовий порядок, який сформувався після Першої світової війни, був віртуальною мрією і міражем, але не фактичною реальністю.

Світ готувався до нової світової війни. Країни, що програли, хотіли реваншу. Переможці - збереження своїх колоній і відвойованих у країн, що програли, територій. 

У результаті, минуло лише два десятиліття і знову загриміли гармати, злетіли бойові літаки і вийшли в море бойові кораблі. Основна причина Другої світової війни - потреба додаткового геополітичного та геоекономічного переділу світу [2; 3], який не до кінця був здійснений під час Першої світової війни.

Друга світова війна (1939 - 1945) була набагато кривавішою і запеклішою. Вона тривала вдвічі більше часу і в ній загинуло в кілька разів більше людей, ніж у Першу світову війну.

Цього разу основою коаліції переможених була вісь: «Берлін - Рим - Токіо» - разом із профашистськими режимами-сателітами.

У результаті, знову програла Німеччина. Разом із нею програла фашистська Угорщина, яка була до останнього дня союзником Третього Рейху. Програла Італія, проте вона зуміла вчасно домовиться з переможцями про вихід із гри. Програла Іспанія, яка вчасно проголосила свій нейтралітет в обмін на збереження свого профашистського політичного режиму.

Програла і Японія, яка практично не мала союзників в Азії, і яка в Першій світовій війні участі не брала.

У результаті, після капітуляції Німеччини та Японії в 1945 році знову постало питання про новий світовий порядок [3]. Ліга націй, яка була міжнародно-політичним трупом під час бойових дій 1939 - 1945 років, де-юре була ліквідована в 1946 році.

На заміну Лізі Націй у 1945 році було створено Організацію Об'єднаних Націй (ООН). До ключового керівного органу ООН - Ради безпеки - було включено Велику Британію, Китай, СРСР, США і Францію як постійних членів, і десять обираних Генеральною Асамблеєю ООН країн у статусі непостійних членів ООН. Постійні члени Ради безпеки ООН за Статутом ООН мають право вето на будь-які рішення, які їм не подобаються [18].

До речі кажучи, Росія зараз незаконно займає своє місце в ООН і в Раді безпеки ООН, оскільки вона туди ніколи не вступала і, відповідно, ніколи не подавала своєї заявки на вступ до ООН.

Після розвалу в 1991 році СРСР, Росія «явочним порядком» проголосила себе правонаступником СРСР, але з юридичної точки зору це ніде не було зафіксовано в міжнародних договорах.

І це стало міною сповільненої дії, яка фактично підірвала дієздатність ООН, що й раніше демонструвала свою юридичну неповноцінність та неефективність, багато в чому повторюючи долю Ліги націй.  

Як наслідок, Росія, яка 24.02.2022 року розв'язала війну проти України, грубо порушила Статут ООН [18] про непорушність кордонів, продовжує бути членом Ради безпеки ООН з правом вето! І ніхто її не збирається виключати з ООН, оскільки немає відповідного правового механізму!

У принципі, ми бачимо, що в Статуті ООН було закладено ті самі принципи недієздатності, які поховали Лігу націй. Ті самі постійні члени керівного органу - переможці війни, ті самі обирані за ротацією непостійні члени. І той самий непрацездатний принцип консенсусу.

Як наслідок цього, ми бачимо нездатність і небажання постійних членів Ради безпеки ООН піднятися вище за свої егоїстичні інтереси і вийти за рамки глобального протистояння. Цього разу - протистояння між двома головними центрами сили: США і КНР.

До розвалу СРСР і появи Нових незалежних держав: України, Білорусі, Казахстану та інших країн колишнього Радянського Союзу, стратегічне протистояння в рамках «холодної війни» здійснювалося понад 50 років між США і СРСР.

Відповідно, інтелектуали описували світовий порядок у рамках своїх політологічних і філософських концепцій міжнародних відносин. Про це писали переважно західні інтелектуали: Іммануїл Валлерштайн (Immanuel Wallerstein) [8], Збіґнєв Бжезинський (Zbigniew Brzeziński) [25], Семуель Гантінгтон (Samuel Huntington) [28], Френсіс Фукуяма (Francis Fukuyama) [27], Генрі Кісінджер (Henry Kissinger) [12; 30] та інші.

Частина з них працювала на високих державних посадах і мала певні можливості для реалізації своїх концепцій у реальній політиці країн Заходу. Інша частина була у складі наукової еліти, що обслуговувала імперські інтереси країн Заходу (переважно США) - як лідера так званого «вільного і демократичного» світу.

Щодо Радянського Союзу, то там дозволялося досліджувати процеси світового порядку лише обраним науковцям: працівникам правлячої компартії та спецслужб. Зрозуміло, це були переважно закриті дослідження, які могли читати тільки представники влади СРСР. І тільки перед розвалом СРСР, у рамках «перебудови Михайла Горбачова», науковий світ зміг ознайомитися з деякими фрагментами цих досліджень [2].

У будь-якому разі, ми можемо зробити висновки, що світовий порядок підтримувався в рамках «холодного» протистояння США і СРСР, які виступали ядерними гарантами геополітичного статус-кво.

Однак це «холодне» протистояння абсолютно не виключало «гарячих» воєн на всіх світових континентах. Досить згадати Афганістан, Анголу, В'єтнам, Лаос, Камбоджу, Корею, Ірак, Палестину тощо.

Після розпаду СРСР Росія, з метою відновлення російської імперії, почала інспірувати військові конфлікти на території країн, які вийшли з СРСР.

Війна Вірменії проти Азербайджану, громадянська війна в Таджикистані, війна Росії проти Грузії (Південна Осетія), Молдови (Придністров'я) та України були сплановані в Москві з метою створення такого собі «поясу безпеки» для Росії. Але, насправді, головною метою російського фашизму в цих воєнних конфліктах і війнах було відновлення імперії в рамках колишнього СРСР [7; 10].

Вся зовнішньополітична російська пропаганда була побудована таким чином, щоб знищувати державність країн, які вийшли з СРСР.  А внутрішньополітична російська пропаганда працювала над створенням образів ворога: США, НАТО, України, Грузії тощо.

Усі ці дії російського фашизму були спрямовані на відновлення глобального статусу Росії. Однак, об'єктивних умов для цього немає і вже ніколи не буде, оскільки Росія має економічний потенціал набагато менший, ніж економічний потенціал США, КНР і ЄС.

Єдиний дієвий фактор російського міжнародного шантажу - це ядерна зброя, яка дісталася Росії від СРСР. Але цього вочевидь замало, щоб претендувати на глобальне лідерство поруч зі США та КНР.

Російська концепція енергетичної імперії [15], що була спрямована на прагнення диктувати свої умови всьому світу, насамперед - Європі, стає дедалі менш актуальною - в умовах зменшення російської частки на світовому ринку торгівлі нафтою і газом.

Водночас мільярди нафто- і газо-доларів, накопичені Росією за останні десятиліття, створили в російської правлячої еліти ілюзію, що вони мають «другу армію у світі», а колективний Захід є військовим і політичним імпотентом, який не зможе протистояти Росії в разі військового шляху відновлення російської імперії...

Саме ця хибна ілюзія була політико-філософською причиною початку війни Росії проти України. Фактично Росія почала війну проти України ще 2014 року, коли захопила Крим і Донбас [20; 21; 22].

Членом НАТО Україна на момент нападу не була. І шансів у найближчі 10-15 років стати членом НАТО Україна не мала, насамперед, через побоювання НАТО отримати обмін ядерними ударами з Росією.

Загалом, основними причинами агресії Росії проти України були:

·         Прагнення російської політичної еліти відновити Російську імперію - навіть не Радянський Союз, бо на прикладі тимчасової анексії Криму ми бачимо, що в плани російського фашизму входило не відтворення союзу держав (уже не соціалістичних), а поглинання окремих територій.

·         Військово-політична слабкість НАТО і корумпована продажність західно-європейських еліт (Шредер, Меркель, Макрон, Орбан, Земан та інших політиків) у питаннях європейської енергетичної безпеки та фактичного тиску Заходу на Україну в питаннях територіальних поступок російському агресору.

·         Не ефективність і ритуальний характер економічних санкцій проти Росії за фактичне знищення світового порядку, що був встановлений після Другої світової війни.

·         Різке скорочення впливу Росії на економіку України після 2005 року, коли Україна змінила свої вектори розвитку на торгівлю з ЄС і КНР (Росія поступилася першим місцем у торгівлі з Україною - Китаю).

·         Нагромадження Росією великої кількості нафто- і газо- доларів внаслідок підйому світових цін на енергоресурси, що сприяло реалізації російської концепції «енергетичної імперії» і створило ілюзію відтворення економіки Російської імперії до рівня глобальної економіки.

·         Політико-психологічні настанови вседозволеності, які сформувалися у В. Путіна та його оточення - після «успішних» операцій Росії в Грузії (Південна Осетія), Молдові (Придністров'я), Сирії, Україні (Крим, Донбас), Казахстані.

·         Фактичне (економічне і дипломатичне) заохочення Китаєм російського нападу на Україну з метою ослаблення потенціалу РФ у Маньчжурії та Центральній Азії і повернення тимчасово втрачених китайських територій на Далекому Сході та зниження для себе цін на російські енергоресурси. 

Слід зазначити, що основні цілі Росії у війні проти України не були досягнуті. «Блискавична війна» російського фашизму проти України - провалилася. Російська армія зазнала колосальних втрат у техніці та живій силі, зав'язла в позиційній війні на сході та півдні України [10].

Окрема тема - вплив російської агресії на стан української економіки та її подальше відродження.

На перших етапах війни російські війська були орієнтовані на знищення військових об'єктів України та підприємств оборонної промисловості. Але потім вони переключилися на удари по об'єктах транспорту, енергетики, водопостачання, продовольства та житлового фонду.

Мета - зрозуміла. Усвідомлюючи, що Україну військовим шляхом перемогти не можна, окупанти прагнуть завдати максимальної шкоди економіці України, військовий бюджет якої зараз забезпечується на 2/3 ззовні.

Але вся проблема для країни-агресора полягає в тому, що в цій війні Росія виснажує свої економічні, військові та людські ресурси. І з кожним днем масштаби російських втрат у цій загарбницькій війні тільки зростають.

А Україна - отримує допомогу від країн антирашистської коаліції. ВВП країни-агресора і країн антипутінської коаліції - непорівнянні. Тому виграти цю війну Росія не має жодних шансів, навіть попри погрози застосування ядерної зброї.

Що стосується економіки післявоєнної України, вона матиме хороші перспективи розвитку. Війна знищила дуже багато підприємств, які працювали на старих технологіях. Це ж стосується житлового фонду та комунікацій [10].

Однак за наявності західного фінансування та нових технологій економіка України буде не тільки відновлена, а й стане потужнішою та ефективнішою, ніж економіка багатьох країн Східної та Центральної Європи.

Окремо слід сказати про майбутні відносини України та Польщі [23; 24] у рамках Нового світового та європейського порядку, який формуватиметься після поразки Росії у війні проти України.

Вторгнення військ російського фашизму в Україну нагадало полякам, як 1939 року війська Німеччини та СРСР спільно знищили польську державність. Було вбито мільйони польських громадян, а сама Польща на довгі роки була окупована радянськими військами.

Цього разу Німеччина є союзником Польщі по НАТО і ЄС. Однак Росія знову прагне реваншу. І Україна для російського фашизму - лише етап у завоюванні країн Центральної та Східної Європи. Тому країни, які найближче розташовані до Росії (Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія), маючи історичний досвід російської окупації, виступили з найбільшою підтримкою України.

У зв'язку з цим об'єктивно визрівають умови для створення військово-політичного союзу «Лондон - Варшава - Київ», що в принципі не суперечить перебуванню Великої Британії та Польщі в рамках НАТО.

Україна вже подала свою заявку на вступ до цього блоку. Однак членство України в НАТО буде оформлено тільки після закінчення російсько-української війни. Тому для України створення військово-політичного союзу «Лондон - Варшава - Київ» було б стратегічно правильним, оскільки проросійська Угорщина постійно блокує в НАТО та ЄС питання надання допомоги Україні.

Для Польщі цей стратегічний союз також, на нашу думку, був би корисний з точки зору національної безпеки. А для Великої Британії цей проєкт може стати способом реалізації власних амбіцій, які дещо похитнулися після виходу країни з ЄС.

Слід зазначити, що 1994 року було підписано Будапештський меморандум (США, Росія, Велика Британія, Україна), в якому Україна зобов'язалася передати Росії усю ядерну зброю, стратегічні бомбардувальники та ракети, а Росія, США та Велика Британія зобов'язалися захищати територіальну цілісність України. До цього меморандуму згодом долучилося ще дві ядерні держави: Франція та КНР [19].

Після того, як Росія 2022 року почала війну проти України, ми переконалися, що цей меморандум виявився цинічним міжнародним обманом з боку Росії і, частково, КНР.

З Росією - все зрозуміло, вона є віроломним агресором. А Китай, який запевняв Україну, що ми є «стратегічними партнерами», по суті, зрадив Україну і порушив Будапештський меморандум. Китай не засудив російське вторгнення в Україну і продовжує називати російсько-українську війну, в якій бере участь 500-тисячна російська армія вторгнення, просто «конфліктом».

США, Велика Британія і Франція, як гаранти Будапештського меморандуму, зараз допомагають Україні, але явно в недостатніх масштабах. Найменше з цих гарантів безпеки територіальної цілісності України допомагає Франція.

У 1939 році Польща теж мала подібну угоду з Францією та Великою Британією. Однак вони фактично теж обдурили поляків і залишили Польщу сам на сам з агресорами: Німеччиною та Росією.

У зв'язку з цим і Польщі, і Україні нам потрібно врахувати цей історичний досвід. Тому, на наше переконання, нам варто було б розпочати роботу зі створення Україно-Польської конфедерації.

Об'єднання економік і ресурсів наших країн зробило б нашу конфедерацію сильнішою за окремо взяті економіки будь-якої з європейських країн. У результаті Україно-Польська конфедерація, разом із Великою Британією, могла б узяти на себе ініціативу зі створення Нового європейського порядку.

З точки зору врахування громадської думки, як свідчать польські соціологи, понад 51% поляків зараз позитивно ставляться до українців [17] і це є непоганими стартовими цифрами для розвитку польсько-українським відносин.

Історія повторюється. В 1939 році Німеччина і Росія знищили польську державу. А Франція і Велика Британія, які мали договір з Польщею про безпеку, фактично віддали Польщу - Гітлеру і Сталіну.

На основі цих історичних фактів, на нашу думку, Україні і Польщі треба створити ядерну зброю і підписати про це окремий договір про спільну безпеку, оскільки США наближаються до розпаду і дуже скоро не зможуть гарантувати ядерну безпеку Європі. В Європі ядерну зброю мають Велика Британія і Франція. Якщо Україна і Польща приєднаються до ядерного клубу Європи, це підвищить рівень європейської безпеки.

З кінця Другої світової війни - до розпаду СРСР, в світі був геополітичний баланс. Починаючи з 1990 року глобальним гегемоном були США. На початку 21 століття китайська економіка стала другою економікою світу. А Китай – стає одним з двох глобальних лідерів світу.

Європейський Союз має розвинену економіку, але не має своєї армії і єдиної політики. І це обмежує геополітичні позиції Європи. Тому Європі потрібно терміново створювати свою армію, яка буде протистояти російському фашизму.

Але це – стратегічне завдання. На першому етапі, на нашу думку, потрібно створити військово-політичний союз України, Польщі і Великої Британії. А в політико-економічному плані варто створити польсько-українську конфедерацію. Об'єднання економік Польщі і України створить нову потужну силу в Європі, яка зможе на рівних співпрацювати над новим європейським порядком разом з Великою Британією, Францією і Німеччиною.

Наостанку, варто відзначити, що світовий і європейський порядок змінюються відповідно до геополітичних, геоекономічних та військово-політичних реалій, а динаміка міжнародних відносин завжди буде не лінійною і не рівномірною. Однак, з метою збереження людства як такого, всім нам треба працювати над обмеженням військових способів вирішення політичних питань та збереженням глобальної цивілізації людства.

 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1.      Бебик В., Куйбіда В., Мякушко Н. Сталий розвиток і соціальна глобалістика : навч. посіб. Київ: Талком, 2022. 256 с.

2.      Бебик, В. (2009). Політологія: наука і навчальна дисципліна. Київ: Каравела. 496 c.

3.      Бебик В. Сучасна глобалістика: провідні концепції і модерна практика / В. Бебик, С. Шергін, Л. Дегтерьова. Київ: Університет “Україна”, 2006. 208 с.

4.      Бебик, Валерій (2016). Глобальне інформаційне суспільство [Video]. - URL:  https://www.youtube.com/watch?v=qbTwFtNLV0Q

5.      Бебик, Валерій (2016). Інформаційні війни [Video]. - URL: https://www.youtube.com/watch?v=Db7I_FzABLw

6.      Бебик, Валерій (2016). Інформаційна безпека [Video]. - URL: https://www.youtube.com/watch?v=-CynLMjot6k

7.      Бебик, Валерий (2018). Крах мультикультурализма и права человека на оккупированных территориях в Европе. Nowe wyznania i rozwiazania w europejskim systemie ochrony praw czlowieka / Redakcija naukowa Jerzy Jaskiernja, Kamil Spryszak. Spis 3. Toruń : Wydawnictwo Adam Marszalek, S. 38-42.

8.      Валлерстайн, Иммануэль (2003). После либерализма: Пер. с англ. / Под ред. Б. Ю. Кагарлицкого. М.: Едиториал УРСС. 256 с.

9.      Віднянський С.В. ЛІГА НАЦІЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Київ: "Наукова думка", 2009. 790 с.:  URL: http://www.history.org.ua/?termin=Liga_Natsiy  

10.  Глобальні інформаційні, психологічні та гібридні війни: загрози та протидії : кол. моногр. / Аулін О., Ауліна О., Бажора О. та ін.; за заг. ред. В. Бебика та Н. Мякушко. Київ: Талком, 2023. 260 с.

11.  Маккензи, Кермит (2008). Коминтерн и мировая революция. 1919-1943 / Пер. с англ. Г.Г. Петровой. М.: ЗАО Центрполиграф. 156 с.

12.  Кіссінджер, Генрі (2017). Світовий порядок. Роздуми про характери націй в історичному контексті / пер. з англ. Надія Коваль. Київ: Наш Формат. 320 с. 

13.  Коминтерн и идея мировой революции. Документы / Сост. тома и авторы комментариев: Я.С. Драбкин, Л.Г. Бабиченко, К.К. Шириня. Отв. ред. и автор вступ. статьи: Я.С. Драбкин. Отв. редакторы серии: К.М. Андерсон, А.О. Чубарьян. М.: Наука, 1998. 949 с.

14.  Матвієнко, В. Ліга Націй // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. К.: Парламентське видавництво, 2011. с.403.

15.  Національна безпека в умовах інформаційних та гібридних війн / за заг. ред. В.Куйбіди і В.Бебика : [Монографія]. Київ: НАДУ, 2019. 384 с.

16.  Радзиховский, Леонид. Еврейский вопрос. – URL: http://www.liveinternet.ru/users/896621/post192823052/  

17.  Українці в топі. Як змінилися симпатії поляків до різних націй за рік війни. – URL: https://internetua.com/ukrayinci-v-topi-yak-zminilisya-simpatiyi-polyakiv-do-riznih-nacii-za-rik-viini

18.  Устав ООН. – URL: https://www.un.org/ru/about-us/un-charter/full-text  

19.  Що таке Будапештський меморандум, який так і не дав Україні гарантій безпеки. Лондон. BBC, 2022.02.21. – URL: https://www.bbc.com/ukrainian/news-60462767

20.  Bebyk, Valeriy (2020). Global Civilization and Human Rights. Powszechny system ochrony praw człowieka w dobie kryzysu demokracji liberalnej / Redakcija naukowa Jerzy Jaskiernja, Kamil Spryszak. Spis 1. Toruń : Wydawnictwo Adam Marszalek, S. 419-427.

21.  Bebyk, Valeriy (2019). Human rights in the information society. Powszechny i regionalne systemy ochrony praw człowieka 70 lat po proklamowaniu Powszechnej Deklaracji Praw Człowieka / Redakcija naukowa Jerzy Jaskiernja, Kamil Spryszak. Spis 1. Toruń : Wydawnictwo Adam Marszalek, S. 85-95 / 703 s.

22.  Bebyk, Valeriy (2015). Ukrainian Maidan as a New Form of Protection of Human Rights. Problemy realizacji regionalnych standardow ochrony praw czlowieka w praktyce ustrojowej panstw / redakcija naukowa Jerzy Jaskiernia. Spis 3. Toruń : Wydawnictwo Adam Marszalek, S. 531-539.

23.  Bebyk, Valeriy (2005). Ukraina i Polska w politologii globalnego swiata: problemy i poszukiwania siebie w kontekscie globalizacji. Polska I Ukraina w integrujacej sie Europie I globalnym swiecie XXI wieke. Warszawa, S. 58-62.

24.  Bebyk, Waleriy (2004). Jak sie wygrywa i przegrywa wybory. Warszawa: WSSU, 128 s.

25.  Brzeziński, Zbigniew (1997). The Grand Chessboard. American Primacy and Its Geostrategic Imperatives. Wielka szachownica. Główne cele polityki amerykańskiej. Warszawa: "Świat Książki" 1998, 257 s.

26.  Buchanan, Patric J. (2002). The Dead of the West. N.Y.: St. Martin's Press. 320 p.

27.  Fukuyama, Francis (1992). The End of History and the Last Man. New York : Free Press, 1992. 418 p.

28.  Huntington, Samuel P. (1996). The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order. New York: Simon & Schuster, 1996. 367 p.

29.  Kindleberger, Charles P. (1973). The World in Depression, 1929–1939. Berkeley, University of California Press. 355 p.

30.  Kissinger, Henry (1994). Diplomacy. New York: Simon & Schuster. 912 p.