Anisimovych-Shevchuk, Olha (2024). SOCIAL TECHNOLOGIES OF THE INFORMATION AND KNOWLEDGE SOCIETY. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 01 (41).

 СОЦІАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ ІНФОРМАЦІЙНО-ЗНАННЄВОГО СУСПІЛЬСТВА

 УДК 316.4

Анісімович-Шевчук, Ольга, кандидат політичних наук, доцент кафедри політології та міжнародних відносин Національного університету «Львівська політехніка» (Україна, Львів), olha.z.anisimovych-shevchuk@lpnu.ua , https://orcid.org/0000-0003-0428-6459

АНОТАЦІЯ

Розглядаються особливості використання соціальних технологій в умовах функціонування інформаційно-знаннєвого суспільства. Зазначається роль інформаційно-комунікаційної сфери як важливої системоутворюючої складової суспільно-політичного, соціально-культурного, економічного життя суспільства. Виокремлюються технології інформаційно-технічних та інформаційно-психологічних впливів на індивідуальну та колективну свідомість. Обумовлюється мережевоподібна структура сучасного суспільства та віртуалізація інформаційно-комунікаційного простору. Наголошується на важливості знань та належної освіти як базових потреб людини в запобіганні деструктивним впливам та певному гарантуванні безпеки особи, суспільства, держави.

Ключові слова: соціальні технології, інформаційно-знаннєве суспільство, технології інформаційних впливів, освіта, знання, інформація, безпека.

 

SOCIAL TECHNOLOGIES OF THE INFORMATION AND KNOWLEDGE SOCIETY

Anisimovych-Shevchuk, Olha, PhD in Political Science, Associate professor, The Department of International Relations of Lviv Polytechnic National University (Ukraine, Lviv), olha.z.anisimovych-shevchuk@lpnu.ua , https://orcid.org/0000-0003-0428-6459

SUMMARY

The peculiarities of the use of social technologies in the information and knowledge society are considered. The role of the information and communication sphere as an important system-forming component of the functioning of the socio-political, socio-cultural, economic life of society is noted. Technologies of information-technical and information-psychological influences on individual and collective consciousness are singled out. The network-like structure of modern society and the virtualization of the information and communication space are determined. Emphasis is placed on the importance of knowledge and proper education as basic human needs in preventing destructive influences and guaranteeing the safety of the individual, society, and the state.

Keywords: social technologies, information and knowledge society, technologies of information influence, education, knowledge, information, security.

 

Сьогоднішнє інформаційно-знаннєве суспільство – це суспільство, в якому головними пріоритетами є інформація та знання. Саме знання відіграють домінуючу роль в соціальній організації розвиненого суспільства, в розвитку держави, її місця на міжнародній арені. Як стверджують практики сучасності, навіть війни виграватимуть держави, в яких громадяни володіють кращими знаннями, можуть впроваджувати інновації. Зокрема, колишній генеральний директор компанії Google, член Тристоронньої комісії, Більдерберзької групи, очільник консультативної ради при Міністерстві оборони США під назвою «Консультативна рада з інновацій у галузі оборони», очільник Комісії національної безпеки з питань штучного інтелекту Ерік Шмідт у своїй статті зазначив: «Україна пропонує попередній перегляд майбутніх конфліктів: воєн, які будуть вести та перемагати люди та машини, працюючи разом» [21]. При цьому варто відзначити, що самому інформаційно-знаннєвому суспільству притаманне не лише створення інтелектуального продукту, а й розповсюдження відомостей про нього.

Знання – це фундаментальне поняття, щодо якого не існує однозначного визначення. Зокрема філософський словник зазначає, що знання – це «форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності» [12]. Знання протилежне незнанню, тобто відсутності перевіреної інформації про що-небудь (невігластву). Наприклад, у теорії штучного інтелекту знання – це сукупність даних (у суспільства, індивіда, або в створеній програмі) про світ. Знання як владний ресурс має одну важливу особливість: воно невідчутне і суперсимволічне. На відміну від землі чи машин, які можуть використовуватись лише однією людиною чи організацією в певний фіксований проміжок часу, знання доступне багатьом користувачам водночас. У процесі використання знання не тільки не витрачається (зникає), а навпаки, може породжувати нове знання. Майбутня війна за домінування все більше й більше перетворюватиметься в битву за розподіл і доступ до знань. Інформація може стати знанням, лише коли вона засвоєна індивідом. Сама по собі інформація є відчуженим знанням (у вигляді статті, книги, винаходу, товару чи послуги). Наприклад, наявність інформації у книжці, написаній іноземною мовою, є очевидною, проте у знання її перетворити неможливо, якщо людина не знає мови, чи не підготовлена до розуміння її контенту.

Сам процес переробки інформації стає певною технологією (з грец. «мистецтвом», «майстерністю», «умінням»). Соціальні технології пов’язані з «організацією взаємин між людьми під час передавання інформації (під час руху інформаційних потоків)» [ 7, c.237]. Вони дають можливістю багаторазово використовувати відпрацьовані алгоритми для розв’язання завдань соціального управління у різних сферах. Технології та механізми інформаційно-комунікаційної сфери є багаторівневими структурами, пов’язаними зі створенням, перетворенням, споживанням, використанням, поширенням, зберіганням, охороною та захистом інформації. Використовуються вони з метою зв’язку, впливу на адресатів (особу, маси). Перехід до інформаційно-знаннєвого суспільства лише сприяв трансформації впливу (інформаційно-технічного та інформаційно-психологічного характеру) та перенесенню його застосування від таких сфер суспільного життя як політика, дипломатія, військове мистецтво, торгівля, реклама у сферу масового використання, соціальної взаємодії та спілкування людей. А роль методів примусу в процесі управління суспільством поступається місцем різноманітним формам переконання, прихованого контролю, неявної залежності, соціальної відчуженості тощо. Проте це може нести й руйнівні загрози для особистості та провокувати загрози й для держави.

Людина – це істота біосоціальна і на поведінку, діяльність впливають інші, а захистити себе від цього важко, адже інформація у вигляді повідомлень супроводжує її всюди та постійно. Життя породжує залежність осіб як на мікрорівні так і на макрорівні та включає інституційну, соціальну, культурно-цивілізаційну, ідеологічну особливість, самоідентичність (Ф.Фукуяма), про що ще писали В.Вернадський, Д.Белл, П.Дракер, М.Кастельс, Й.Масуда, К.Поппер, Е.Тоффлер та багато інших класиків інформаційно-знаннєвого суспільства. Варто обумовити, що як закордонні так і вітчизняні дослідники (С.Анхольд, В.Горбулін, Д.Най, В.Ліпкан, М.Маклюен, Д.Мостова, Г.Лассуел, Г.Почепцов, О.Розумна, О.Сенченко, О.Старіш та багато інших) під різним кутом зору розглядають особливості використання інформаційно-комунікаційних технологій з метою конструювання суспільства, впливу на індивідуальну, групову, колективну свідомість. Не випадково дослідники погоджуються, що соціальні технології є організованим цілеспрямованим застосуванням спеціальних інформаційно-комунікаційних засобів для внесення змін у свідомість та (або) інформаційно-технічну інфраструктуру тощо.

Соціальні технології – це механізми сполучення знань з умовами їх реалізації, соціально практикою (ефективною взаємодією, задоволенням суспільного інтересу тощо), що підсилюються сьогодні ще й глобалізаційними процесами. Термін «соціальні технології» використовують для опису технологій і прийомів інформаційно-комунікаційного характеру, що сприяють взаємодії між людьми, спільнотами та організаціями у реальних та віртуальних середовищах. Вони можуть включати в себе різноманітні інструменти та платформи, зокрема, соціальні мережі, он-лайн спільноти, форуми, чати тощо. Самі ж технології – це маркери формування нового суспільства, його культури, економіки, є рушіями соціальних змін. Соціальні зміни сучасності сприяють людині, яка володіє технологіями, знанням і досвідом, також отримувати владу. А влада, досвід і технології – це фундамент феномену «ідентичності» (М.Кастельс) [15], а також самовизначення особи, організації, суспільства, держави. При цьому, варто обумовити й про важливість освіти як значного індикатора розвитку сучасного інформаційно-знаннєвого суспільства та формування ідентичності.

У соціальному суспільстві люди спільно розвиваються, взаємодіють та впливають один на одного через різноманітні соціальні механізми. Наприклад, мережу Інтернет, використовуючи різноманітні соціальні платформи, мережі, месенджери (Viber, Telegram, WhatsApp тощо). Все, що відбувається в суспільстві, все знаходить відображення в мережі Інтернет і навпаки. Інтернет мережа стала як вираженням суспільства, так і тою технологією, яка змінила й саме суспільство, перетворилася в інтитут соціалізації, сформувавши також суспільство мережевих структур (Р.Войтович, Р.Коллінз, Е.Гідденс, М.Маее, М.Ганноветер, М.Кастельс та інші), мережевий соціум (об’єднання людей, взаємодія яких здійснюється переважно у віртуальному просторі). Відповідно соціальне суспільство – це взаємодія людей на основі соціальних відносин і структур у різних сфера за допомогою сучасних соціальних інформаційно-комунікаційних технологій.

У Всесвітній доповіді ЮНЕСКО «До суспільств знань», як застереження від переоцінки значення інформаційних обмінів, констатується: «Інформація – це інструмент знання, сама по собі вона знанням не є» [6, с.21]. Дж. Нейсбітт, відомий американський письменник і футуролог, писав, що «ми потопаємо в інформації і задихаємося від нестачі знань» [цит. за 13]. З огляду на те, що інформація сприймається суб’єктивно, тобто кожен її може інтерпретувати по-своєму, цінність її залежить від фаховості інтерпретатора, його освітченості. Як правило, професійною трансформацією інформації в знання займаються заклади освіти, науки, інформаційно-аналітичні центри («фабрики думок»/ «мозкові центри») [10].

Освіта виступає ключовим елементом, який дає можливість суспільствам та окремим особам використовувати переваги технологій. «Однак розширення комп’ютерного обладнання не є відповіддю, оскільки школи необхідно реформувати, а педагогіку трансформувати, щоб вона відповідала завданням виховання творчих, гнучких, автономних особистостей» [16], адже нові технології не спричиняють масового безробіття, а натомість докорінно змінюють трудові відносини та робочий процес, спонукаючи до гнучкості та індивідуалізації праці, – продовжує М.Кастельс [16]. Розмір заробітної праці все більше залежатиме від здатності працівника зберігати спеціальні знання та перепрограмувати свої навички відповідно до мінливого ринкового попиту, що, зрештою, означає освіту та культурний розвиток. І не можна не погодитися з іспанським соціологом, що сьогодні центральна роль з обробки інформації та створенні знань у всіх напрямках розвитку суспільства, належить освіті, яка формує свідомість людини з ранніх етапів її розвитку. Освіта, інформація, наука і технології стають критично важливими для розвитку держави, компаній і людей. Вони виступають джерелом розвитку як держави так і самого соціуму.

Також потрібно наголосити й на дослідженні Д.Белла, який виокремлював створення нової інтелектуальної технології й зростання класу носіїв знання, класу інтелектуалів, називаючи цей процес «новою революцією в соціальній структурі суспільства» [3]. Соціальна спільнота людей, що втілює в собі знання й інформацію про виробничі процеси й механізми суспільного прогресу загалом, покликана стати панівним класом нового суспільства. Вплив нової еліти визначається, насамперед, її домінуючим становищем у відповідних соціальних ієрархіях, які певним чином причетні до управління інформаційними потоками – в політичних інститутах, бізнесі, армії, наукових установах (урядова бюрократія, професійні та академічні, технологічні експерти тощо). Дослідники особливостей організації мережевих спільнот розділяють цих акторів на певні страти (наприклад, нетократів – ті, хто володіє ексклюзивною інформацією і нею маніпулює, а не керує власністю, чи виробляє товар. Консьюмерат – споживачів реклами). Часто до мережевих структур додають клас медіакратів – власників засобів масової комунікації та тих, хто впливає на реалізацію інформаційної політики ЗМК (засобів масової комунікації).

Відомий французький філософ і соціолог А.Турен звертав увагу й на те, що нова спільнота є не тільки домінуючим класом постіндустріального суспільства, але й суб’єктом придушення інших соціальних верств і груп. Ця соціальна спільнота, що володіє унікальною інформацією й знаннями, уміло маніпулює ними на трьох основних рівнях: національному, де діє урядова бюрократія; галузевому, представленому фахівцями, науковими експертами; і на рівні окремих організацій, що відповідає техноструктурі. Перехід же від індустріального суспільства до нового соціального порядку цілком може розглядатися як «перехід від суспільства експлуатації до суспільства відчуження», що у свою чергу приводить до появи полюсів соціального протистояння. І тому сприятимуть мережеві технології та мережеві форми, що породжуватимуть нові ризики, загрози й небезпеки.

Тобто пірамідальна соціально-економічна структура все більше поступатиметься місцем мережевоподібній (мозаїчній) структурі. На думку ще Й.Масуди, який стверджував, що нова соцiальна система становитиме «поліцентровану» систему, яка функцiонуватиме на принципах взаємозв’язку, а не вiдповiдно до монополiзованої влади центру [19]. Класи та групи поступляться місцем індивіду як власнику та користувачу знанням, індивіду, яким керують керівники-технократи (Д.Белл), що призводитиме до «атомізації» суспільства [3].

Мережі децентралізують виконання й розподіляють прийняття рішення, у них, як правило, немає центру, вони змінюють «природу конфлікту і співробітництва» [9, c.293]. Саме мережі сприяють створенню «мережевих корпорацій», «електронної демократії», «електронного урядування», «глобального громадянського суспільства» тощо. І, як вважають прихильники інноваційних технологій, саме мережі виступають чи не найкращою організаційною формою сучасного суспільства. Дослідження, проведене на замовлення Громадської мережі ОПОРА з 11 травня до 12 червня 2023 р. в Україні показало, що «найпопулярнішим джерелом інформації для українців залишаються соціальні мережі – їх обирають 77,9% опитаних. На другому місці опинилося телебачення з 62,5 %, на третьому – інтернет (без урахування соціальних мереж) – 57,7 %» [22]. В Європейському Союзі, частиною якого намагається стати Україна також «більше половини населення використовує соціальні мережі як основне джерело інформації» [23]. Зокрема, 100 % усіх європейських урядів мають акаунти у Facebook, а найбільшу в Європі кількість підписників (59 мільйонів) має у Twitter та Instagram Папа Римський Франциск. Європейська служба зовнішніх справ та Міністерство закордонних справ і розвитку Великобританії –пов’язане з понад 130 світовими лідерами у Twitter [24].

У глобальному інтернет просторі існує безліч різноманітних соціальних мереж, які можна класифікувати за різними ознаками. Зокрема, за доступністю (закриті, відкриті, змішані), за географічним розташуванням (соціальні мережі, що поширюються на міжнародному рівні, в окремій державі, регіоні), за спрямуванням (особисті, професійні, тематичні), для колективних переговорів, авторського запису (наприклад, Twitter, Blogger), для обміну медіаконтентом (наприклад, Instagram, YouTube), для спілкування (наприклад, Facebook), сервіси соціальних закладок, соціальні мережі за інтересами тощо.

Мережі розвиваються для певних цілей. І навіть групи чату будуються навколо спільних цінностей та інтересів людей, об’єднаних у групи соціальних мереж, що часто у своїй практиці використовують соціальні інженери. І варто погодитися, що «мережа життя складається з мереж у мережах», а не ієрархій, а «мережне мислення стане необхідним в усіх галузях науки» [цит. за: 7, с.295]. Яскравим прикладом, наприклад, слугує соціальна мережа TikTok, яка з додатку для розваг (у певний час навіть звинуваченому у зборі інформації для китайських спецслужб), що використовували спершу лише підлітки, стала популярною серед молоді і людей старшого віку. У свій роботі цей китайський застосунок використовує алгоритми Artificial Intelligence (штучного інтелекту), які швидко видають користувачеві відео, що можуть зацікавити, тим самим формується стрічка «Рекомендацій». TikTok визначає ймовірність поведінки користувачів [25]. Головний алгоритм ТікТок ґрунтується на тому, що просування хештегів, тобто ключових слів або фраз перед якими ставлять позначку «#» з конкретним повідомленням дозволяє підняти та поширити проблемне питання. Особливістю TikTok є й те, що соціальна мережа створює певну «інформаційну бульбашку» довкола вподобань конкретного користувача, проте так звані «вірусні» відео потрапляють в тренди TikTok, а в рекомендаціях вони пропонуються всім користувачам.

Відомі світові організації не залишаються осторонь можливостей ТікТок та долучаються до даної соціальної мережі, зокрема це: ООН, Всесвітня організація охорони здоров’я, Міжнародний комітет Червоного Хрест, ЮНІСЕФ та інші. Соціальна мережа TikTok виступає однією з популярних мереж й для поширення інформації про Україну. Так, BBC приєдналася до TikTok відразу ж розпочавши висвітлення теми України. Та вже через три дні після свого дебюту, вони перейшли до формату короткого відео, щоб показати, наприклад, як люди ховаються під час бомбардувань [26]. Інформація подається англійською мовою, що дозволяє охопити широку аудиторію за межами України та Європи.

Соціальні мережі стали платформами для вираження політичних поглядів і організації громадських рухів (наприклад, для організації акцій протестів/підтримки), чи ведення бізнесу тощо. Вони сприяють виробленню вірусних та трендових явищ, які швидко розповсюджуються «всесвітньою павутиною». Особливістю інтернет-спільнот є те, що в них фунціонує як реальна так і віртуальна особистість, яка може значно відрізнятись від реальної. Однак Інтернет, вважає М.Кастельс, – це лише технологія, завдяки якій мережеві структури себе проявляють. Насправді, на його думку, в суспільстві відбуваються більш глибокі трансформації, трансформації моделей соціальності, якісні зміни у розумінні людських спільнот. Мережеві спільноти можуть діяти за повної відсутності зовнішнього середовища на відміну від реального життя, в якому будь-яка група взаємодіє зі зовнішнім середовищем. Іноді членства в мережі можливо домогтися лише за умови володіння певним знанням, контактам чи рідкісною інформацією, яку можна запропонувати членам мережевої спільноти. При цьому не слід виключати, що це приводить до формування навколо такого члена мережевої спільноти «інформаційної бульбашки» – стану інтелектуальної ізоляції, явища, спричиненого результатами пошуку інформації, що запитувала особа, і яку пізніше постійно пропонує алгоритм програми.

Іспанський соціолог М.Кастельс тверджує: «…незважаючи на те, що Інтернет починався як комунікаційна система для освічених еліт, він уже вийшов за межі цього вибіркового всесвіту й охопив широкий спектр людей і видів діяльності по всьому світу. Оскільки розповсюдження продовжуватиме розширювати та урізноманітнювати склад Інтернет-суспільства, акцент в оцінці соціальних наслідків Інтернету має бути зміщений з дихотомії між доступом та виключенням на фактичне використання та соціальні процеси в Інтернеті» [16]. Тобто він став необхідним джерелом інформації, взаємодії та породження загроз свободі, сфері приватного життя, поступовому переведенню реального життя людини у віртуальний світ тощо.

Технології віртуалізації політичного процесу в поєднанні з психотехнологіями можуть мати позитивний (стабілізація політичної системи, гармонізація суспільних відносин), так і негативний характер (виведення політичної системи зі стану динамічної рівноваги, криза системи цінностей, створення передумов для соціально-психологічної катастрофи, або революції). Візьмемо для прикладу одну із технологій, наприклад, модель віртуального дестабілізатора політичної системи, яка включає такі компоненти: жертва, масовість і видовищність протесту, обов’язковість молодіжної (студентської) участі, включення міжнародних інформаційних потоків, наявність глядача тощо. Або для прикладу, модель зміни влади може набувати вигляду створення прецеденту масових заворушень, які можуть бути досить видовищними, відповідати сучасним стандартам мас-медіа. Очікуваний ефект полягає в тому, що влада або «здасться без бою», або, імітуючи спокій, рано чи пізно не витримає й зірветься, намагаючись забрати учасників заворушень з вулиці. Внаслідок цього з’являються жертви. Причому це може бути не тільки чиясь випадкова смерть, але й арешти, які також носять символічний характер, створюючи необхідний ореол мучеництва, що різко підсилює символічний характер подій і прямо впливає на віртуальний політичний простір. Відбувається спрощення політичної реальності на догоду її театралізації, видовищності. Політичний процес стає не боротьбою реальних індивідів (їхніх ідей, їх діяльності) між собою за доступ до легітимного визнання їхньої влади, або втримання цієї влади, а боротьбою іміджів, певних віртуальних конструктів, що опираються на стереотипи, які нав’язуються засобами масової комунікації, або масовою культурою.

Люди, а зараз вже й програми штучного інтелекту, формують для людини інформаційне тло її життя (наприклад, популяризуючи цінності за допомогою засобів масової комунікації), іноді зміщуючи межі допустимого дискурсу в суспільстві («вікно Овертона»), а то й визначають умови, в яких вона повинна жити і діяти (наприклад, переведення в онлайн режим роботи закладів освіти, здійснення реєстрації на прийом до лікаря, чиновника тощо), а то й бажання перевести роботу всіх органів влади в режим «держави у смартфоні». Саме тому вважається виключно важливим забезпечити безпеку взаємодії людини з інформаційно-комунікаційною структурою. По суті сьогодні збільшується залежність окремої людини від інших людей, які розробляють соціальні інформаційні технології та приймають рішення щодо їх практичного застосування (наприклад, щодо використання інформаційно-комп’ютерних програм і систем, програм штучного інтелекту тощо).

По суті засоби масової комунікації фактично перестають відображати дійсність, а починають творити образи та симулякри (копії, що позбавлені оригіналу), які й визначають реальність, або, використовуючи термінологію Ж.Бодрійяра, гіперреальність. Останню можна інтерпретувати як «соціальну віртуальну реальність», тобто інформаційно-комунікаційне середовище, створене іміджевими технологіями мас-медіа в поєднанні зі стратегіями інститутів влади, в якій відбувається симуляція комунікацій. Віртуалізація процесу виявляється насамперед у формі маніпуляції символами, підміни висвітлення діяльності реальних діячів/політичних акторів символічними (віртуальними) фігурами («борця», «месії», «талановитого керівника» «визволителя» тощо), чи створенням паралельної реальності, яка не співпадає з дійсністю. І прикладом певним може бути існування в Україні двох соціумів, одного, яке активно ведене боротьбу з російським агресором, а інше, яке перебуває у вимірі розваг, безтурботного існування тощо. І тут прослідковується вплив як технологій так і використання знаннь, набутого досвіду.

Інформаційно-психологічний вплив – це будь-яка форма прояву активності в межах інформаційно-комунікативного простору, що полягає у цілеспрямованому переносі спеціально підібраної інформації у формі значень певного змісту, знаків (символів), образів або сигналів, в результаті чого в об’єкта формується психоемоційний відгук, що призводить до корегування світогляду (свідомості) в потрібному (позитивному чи негативному) суб’єкту напрямі. Об’єктом інформаційно-психологічного впливу може бути особа (наприклад, глава держави, працівник органів державної влади, дипломатичних установ, громадський діяч, громадянин тощо), а також групи, організації (в т.ч. політичні, професійні, національно-етнічні, демографічні, релігійні, регіональні тощо); населення держави як соціально-історична спільність людей, що наділена суспільною свідомістю, чи суспільство як об’єкт інформаційно-психологічних операцій, впливів інших держав, особливо в період міжнародних конфліктів, криз, воєнних, економічних чи політичних зіткнень тощо [1, с.101].

Деструктивний інформаційно-психологічний вплив може здійснюватися як безпосередньо (у процесі міжособистого спілкування) так і опосередковано (за допомогою різних технічних засобів). Він згідно соціоінженерним підходом здійснюється через дію на психічний стан, відчуття, думки, вчинки особи винятково психологічними засобами (вербальними, невербальними, паралінгвістичними. Застосування вербальних засобів сприяє усвідомленому сприйняттю змісту інформації. Застосування невербальних засобів веде до підсвідомого сприйняття інформації через вплив на індивідуально-психологічні особливість особистості – уразливість (слабкість). На практиці застосовують паралігвістичний засіб впливу та його різновиди інформаційно-енергетичний, психофізіологічний впливи: психогенний; нейролінгвістичний; психоаналітичний (психокорекційний); психотронний (парапсихологічний, екстрасенсорний); психотропний. Інформаційно-психологічний вплив негативно відображається в різноманітних сферах особистості: когнітивній, емоційній, мотиваційній [1, с.104].

Небезпечним джерелом загроз інтересам особи є використання на шкоду її інтересам персональних даних, які нагромаджуються різноманітними структурами, в тому числі органами державної влади, а також розширення можливості прихованого збирання інформації, які становлять її особисту, сімейну таємницю, відомості про її приватне життя. А ще більшу небезпеку становлять приватні структури, у яких може змінюватися власник, і вся конфеденційна інформація, яку отримали такі організації, наприклад, під час реалізації проекту (навіть підписавши певні документи), замовником якого були органи державної влади, потрапляє не лише конкуренту, а то й ворогу держави. А це вже питання національної безпеки. Це зумовлено також труднощами реалізації механізмів охорони цих відомостей, подальшими досягненнями у мікромініатюризації засобів прихованого збирання і передачі інформації. Тому ведучи мову про інформаційно-комунікативну безпеку людини мають на увазі захист особи від деструктивних як інформаційно-психологічних впливів так й інформаційної-технічних впливів. Наприклад, загрозою інформаційно-психологічній безпеці є монопольне володіння одним відомством силами та засобами впливу на психосферу людини та можливістю маніпулювання суспільною свідомістю (О.Юдін, В.Богуш) [14].

Зокрема небезпечний вплив інформаційно-комунікаційного простору на індивідуальну свідомість може призвести до двох видів взаємозалежних змін, а саме: зміни психіки (здоров’я людини) та зрушення в цінностях, світогляді особи. Зміни у свідомості людини стають причиною її антисоціальних вчинків, які можуть становити небезпеку й для суспільства, держави. Тобто спосіб мислення, світогляд, система цінностей та інтересів особи формується під впливом інформаційно-комунікаційних потоків (іноді напряму залежать від змісту, акцентів на окремих елементах тощо), що вона сприймає.

Потрібно наголосити, що після отриманого повідомлення та проаналізованої інформації, залежно від знань та досвіду людини, на основі мислення, сформованої система цінностей та інтересів, особа здійснює дії, або стає бездійяльною. Тобто мислення, світогляд, поведінка, вчинки особи у певній ситуації може залежати від такого своєрідного морально-семантичного (морально-знаннєвого) фільтру. Власне, від орієнтації, усталеності цього фільтра суттєво залежать вчинки, поведінка людини в певній ситуації. На змістовні та якісні фільтри впливають національно-етнічні особливості, система освіти, релігійні і філософські течії, пропаганда та інші складові інформаційно-комунікаційного середовища (мас-медіа, соціальні мережі, реклама на вулицях, мода тощо).

Хоча, коли ж інформація містить продуману й організовану дезінформацію, яка виглядає правдоподібною, особа навіть за наявності таких фільтрів може приймати рішення, відповідні змісту наявної інформації, але не адекватні реальній ситуації, чи переконанням людини. Через навмисне спотворення, акцентування на дрібницях, вибірковість чи неповноту поданої інформації, постійне повторення повідомлення, його передачу в потрібно визначений час, а також цілеспрямовану дезінформацію можна впливати не лише на рішення, що приймаються особою, а й на її поведінку, систему цінностей, духовні й матеріальні інтереси, потреби, релігійні й філософські погляди тощо (елементи фільтру), корегуючи їх, навіть змінюючи в бажаному напрямі. Саме в цьому й полягає сутність механізму управління знаннями соціальних об’єктів (зокрема й людини та суспільства), а метою є вплив на прийняття рішення, поведінку, особливо, коли ця особа займає ключові позиції в державі, на міжнародній арені, впливає на реалізацію важливих суспільно-політичних, економічних, гуманітарних чи соціальних рішень як на загальнодержавному так і на міжнародному рівні.

Як зазначив засновник Лабораторію з дизайну поведінки Стенфордського університету, доктор ББі-Джей Фогг, сама по собі інформація не веде до зміни поведінки, тим більше на довгий термін. Зміна поведінки відбувається, коли наступні три чинники проходять разом, а саме «мотивація», «можливість» та «підказка» [17]. Коли потрібно перевести людей на складні речі, то потрібно робити підказку під час мотиваційної хвилі, а не після. При сильній мотивації ми і самі можемо робити складні речі. Відчуття успіху закріплює нову поведінку, підштовхує людей до повторення, а позитивні емоції найкраще допомагають змінюватися. Ці маркери корелюються з такими поняттями як розум, пристрасть і випадок [17]. Також доктор Б.Дж.Фогг підштовхував до застосування методики: перевіряйте, чи робіть підказку для поведінки; задумуйтесь, чи є у людини мотивація до нової поведінки [17]. Його модель виглядає так: «поведінка» трапляється, коли «мотивація», «можливості» і «підказка» трапляються разом у той самий момент. Також варто доповнити, що цю модель застосовують до всіх типів поведінки, у всіх культурах, для людей будь-якого віку. Можна подивитися через цю модель і на будь-які політичні дії, наприклад, на протести у Білорусії, або на спроби РФ втрутитися у президентські вибори США. Яскравим прикладом був лютий 2022 року, коли на захист України масово стали її громадяни, добровільно прийшли до військоматів, щоб зі зброєю піти проти російського загарбника. Свою позитивно об’єднюючу функцію виконав на початку 2022 року «Телемарафон», об’єднавши власників мас-медіа, однак, який згодом почав втрачати довіру в українців.

Сучасна людина протягом дня може перебувати під впливом різних інформаційно-психологічних так й інформаційно-технічних деструктивних впливів. До механізмів деструктивного (негативного) інформаційно-психологічного впливу відносять також механізми і ефекти соціальної перцепції (віл лат. perception – сприйняття), суспільного розуміння й оцінки соціальних об’єктів), механізми і феномени сприйняття, пам’яті, уваги тощо. Це такі механізми як ідентифікація, емоційне зараження, навіювання, емпатія, наслідування, переконання. Вони можуть і не усвідомлюватися людиною. У ряді випадків непрямі методи впливу можуть виявлятись набагато ефективніше і сприяти досягненню результатів й меншими зусиллями. Наприклад, часто це проявляється у такому явищі як фішинг, коли зловмисники проникають навіть у добре спроектовані, захищені комп’ютерні системи, скориставшись неуважністю довірених користувачів, або умисно вводять їх в оману (наприклад, представившись системним адміністратором, надсилають повідомлення із запитом паролів тощо).

Підсумовуючи потрібно зазначити, що соціальні технології в інформаційно-знаннєвому суспільстві здійснюють значний вплив на суспільство, соціальні та політичні процеси, впливаючи на способи спілкування, організацію інформації, культурні тенденції та формуючи нові реалії, мотивації, поведінку, ціннісні орієнтації людей тощо. Як пише іспанський соціолог М.Кастельс: «Технологія сама по собі не визначає соціальні процеси та інститути. Технології стали посередником у складній матриці взаємодії між соціальними структурами, соціальними суб’єктами та їх соціально сконструйованими інструментами. Але оскільки інформація та комунікація є основою людської діяльності, трансформація технологічних інструментів генерування знань, обробки інформації та комунікації має далекосяжні наслідки, які додають специфічні соціальні наслідки до ширшої моделі соціальної причинності» [16]. Тобто соціальні технології створюють нові можливості та виклики для суспільства, сприяючи змінам у багатьох аспектах повсякденного життя. Соціальні мережі, месенджери та інші платформи за допомогою Інтернет роблять комунікацію миттєвою та глобальною, вони дозволяють людям об’єднюватися у віртуальні спільноти, ділитися ідеями та ресурсами у глобальному вимірі.

З одного боку, новітні інформаційно-комунікативні технології – електронні засоби інформації та комунікації, глобальні інформаційні мережі, роблячи інформацію більш доступною, сприяють формуванню відкритих суспільств, удосконаленню демократії, а з іншого, – прослідковується тенденція до формуванню нового тоталітарного суспільства, адже володіння даними про всіх осіб на планеті, знаючи їхні інтереси, потреби тощо, вміло маніпулюючи інформацією, здійснюючи інформаційно-технічні, інформаційно-психологічні впливи держави, компанії та організації міжнародного рівня мають можливість встановлювати свій порядок та контроль, задавати тенденції суспільного, політичного, культурного розвитку. Терміни «електронна демократія», «електронний уряд» характеризують лише технічні аспекти взаємодії між громадянами, структурами громадянського суспільства та інститутами влади, до забезпечення доступу до інформації, консультування населення тощо. Фактично йдеться про певну форму винесення інститутів представницької демократії, управління у кіберпростір. А в кіберпросторі людина вже може один на один стикатися з новими викликами сьогодення. При цьому її захист залежатиме від освіти, морального стану та інших чинників, які хоча б частково мали б сприяти захисту від деструктивних інформаційно-технічний, інформаційно-психологічних впливів.

Звичайно, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. При цьому реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, їх безпеку. Тому варто погодитися з авторами підручника, рекомендованого Національною академією служби безпеки України, які наголошують, що «інформаційна безпека – це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, при якому досягається інформаційний  розвиток (технічний, інтелектуальний, соціально-політичний, морально-етичний тощо), за якого сторонні інформаційні впливи не завдають їм суттєвої  шкоди» [5]. Адже безпека – це складне соціальне явище, багатопланове й багатогранне у своїх структурних складових і проявах, що відбиває суперечливі інтереси у відносинах різних соціальних суб’єктів, де інформаційна безпека – це стан захищеності систем обробки і зберігання даних, при якому забезпечено конфіденційність, доступність і цілісність інформації, або комплекс заходів, спрямованих на забезпечення захищеності інформації від несанкціонованого доступу, використання, оприлюднення, руйнування, внесення змін, ознайомлення, перевірки, запису чи знищення. Саме гарантування інформаційної безпеки, забезпечення захищеності (передусім психіки, свідомості) від небезпечних інформаційно-психологічних (маніпулювання, дезінформації, втручання у приватне життя тощо), інформаційно-технічних впливів – одне з головних завдань як держави, так і потребує уваги кожної людини зокрема, не залежно від ролі, яку вона виконує у суспільно-політичному, приватному житті (президент держави, керівник міжнародної організації, менеджер компанії, працівник органу місцевого самоврядування, студент, вчитель, кандидат у депутати, партійний діяч, лідер громадської думки, пенсіонер, вихователь, батько чи дитина тощо). При цьому одна й та ж особа у житті ці ролі може поєднювати, наприклад, президент держави бути батьком дітей, чи менеджер компанії балатуватися до парламента, або на посаду мера міста, займатися громадською діяльністю тощо.

І при цьому рівень освідченості людини сучасності визначається не обсягом отриманої інформації, а рівнем знань та досвіду. У сучасному глобалізованому суспільстві («глобальному селі» М.Маклюена) можливості здійснення комунікацій за допомогою Інтернет шаленими швидкостями зростають, але це зовсім не тотожно приросту нового знання. Однак серед технологій розглядають також технологію конструювання віртуальної реальності – створення віртуального середовища, в якому «розігруються» та висвітлюються певні події, що викликають широкий суспільний резонанс. Адже фахівці надзвичайно майстерно навчилися конструювати віртуальну реальність, формувати громадську думкую. Звичайно, що комунікація – це певна система способів передачі інформації з використанням конкретних засобів та інструментів, у якій відбувається смислова взаємодія суб’єктів. І, як зазначав німецький соціолог Н.Луман, комунікація – це “єдина суспільно структуроутворююча одиниця, що наділена внутрішньою структурою, а саме, конституйована трьома елементами: повідомленням, інформацією і розумінням” [20]. І без розуміння, без знань, освіти процес інформаційно-комунікаційної взаємодії не буде ефективним.

 

REFERENCE / СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Анісімович-Шевчук О.З. Сучасні інформаційно-психологічні впливи в системі міжнародних відносин у контексті російсько-української війни 2014 – 2022 років. Гуманітарна експертиза як стратегія формування культури майбутнього. С. 99 – 119. (Humanistic expertise as a strategy for developing the future culture : Scientific monograph. Riga, Latvia : “Baltija Publishing”, 2022. 348 p.) http://baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/download/276/7545/15720-1?inline=1

2.   2.. Бебик В.М., Шергін С.О., Дегтерьова Л.О. Сучасна глобалістика: провідні концепції і модерна практика: навчальний посібник. К., 2006. 208 с

3/   Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. Віталій Лях. Київ: Либідь, Інформаційно-технологічні передумови формування постіндустр. http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1765, 1996

4.      Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / перекл. з франц. В.Ховхун. К.: Видавництво Соломії Павлико «ОСНОВИ», 2004. 230 с.

5.      Інформаційна безпека: підручник / В.В.Остроухов, М.М.Присяжнюк, О.І.Фармагей, М.М.Чеховська та ін.; під ред. В.В.Остроухова/ Національна академія Служби безпеки України. К.: Видавництво Ліра-К, 2021. 412 с.

6.      Картунов О. В. Інформаційне суспільство: аналіз політичних аспектів зарубіжних концепцій: Монографія (Серія інформаційно-знаннєве суспільство) / О.В. Картунов, О.О. Маруховський. К.: Університет економіки та права «Крок», 2012. 344 с.

7.      Климанська Л.Д. Соціально-комунікативні технології в політиці: Таємниці політичної «кухні» : Монографія. Львів: Вид-во НУ «Львівська політехніка», 2007. 332 с.

8.      Національна безпека в умовах інформаційних та гібридних війн: монографія / авт. Кол. : В.Куйбіда, В.Бебик, М.Дмитренко та ін.; за заг. ред. В.Куйбіди і В.Бебика. К.: НАДУ, 2019. 384 с.

9.      Ронфельдт Д., Арквілла Дж. Мережі та мережні війни: що далі? Мережі і мережні війни: майбутнє терору, злочинності та бойових дій. Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2005. С. 293 – 339.

10.  Сенченко М., Сенченко О., Гастинщиков В. Мозкові центри країн світу. Київ: ДП «Вид. дім «Персонал», 2016. 278 с.

11.  Соціальна інженерія: як шахраї використовують людську психологію в Інтернеті. Портал зовнішньої політики. http://fpp.com.ua/news/sotsialna-inzheneriya-yak-shahrayi-vykorystovuyut-lyudsku-psyhologiyu-v-interneti/

12.  Філософський енциклопедичний словник: енциклопедія / НАН України, Ін-т філософії ім. Г.С.Сковороди; голов. ред. В.І.Шинкарук. Київ: Абрис, 2002. 742 с.

13.  Штанько В.І., Бордюгова Т.Г. Інформаційне суспільство: соціально-філософські проблеми становлення: навч. посіб. Харків: ХНУРЕ, 2012. 172 с.

14.  Юдін О.К., Богуш В.М. Інформаційна безпека держави: навчальний посібник. Харків: Консум, 2005. 576 с.

15.  Castells, M. (2004). The Power of Identity. – 2nd ed. p. cm. Information Age: Economy, Society and Culture. Blackwell Publishing Ltd. – V. 2. P.7 – 11.

16.  Castells, M. The Social Implications Of Information & Communication Technologies. URL: https://glotta.ntua.gr/IS-Social/Knowledge-Social/castells_social-implications-info-comm-tech.pdf

17.  Fogg, B.J. Behavior Scientist at Stanford University. https://www.bjfogg.com/ 

18.  Drucker, P. (1969). The Age of Discontinuity. Guidelines to Our Changing Society. N.Y., 184 p. 430.

19.  Masuda, Y. (1980). The Information Society as Post-Industrial Society. Tokyo.

20.  Luhmann, N. (1982). What is Communication? Communication Theory, Vol.2, Issue 3, August 1992, P. 251 – 259. https://doi.org/10.1111/j.1468-2885.1992.tb00042.x

21.  Schmidt, E. (2023). Innovation Power. Foreign Affairs. 28/02/2023. https://www.foreignaffairs.com/united-states/eric-schmidt-innovation-power-technology-geopolitics

22.  Медіаспоживання українців: другий рік повномасштабної війни. Опитування ОПОРИ. 10 липня 2023. ОПОРА – громадянська мережа. https://www.oporaua.org/polit_ad/mediaspozhivannia-ukrayintsiv-drugii-rik-povnomasshtabnoyi-viini-24796

23.  Abratis, J. Communicating Europe Abroad: EU Delegation and Public Diplomacy. USC: Center on Public Diplomacy. Paper 3, 2021. URL: https://uscpublicdiplomacy.org/sites/default/files/Communicating%20Europe%20Abroad_8.31.21.pdf

24.  Europe. Twiplomacy. URL: https://twiplomacy.com/info/europe/

25.  TikTok Algorithm – The Definitive Guide. Brandon Doyle. Wallaroo. URL: https://wallaroomedia.com/blog/social-media/tiktok-algorithm/ (дата звернення: 06.05.2022)

26.  BBC News Launches on TikTok. Interhacktives. URL: https://www.interhacktives.com/2022/03/08/bbc-news-launches-on-tiktok/